Невеличкий експеримент: витягаю зі стосу старих газет програму телебачення, відкриваю на вівторкові й читаю назви. «Всі жінки — відьми», «Частини тіла–3», «Посланці царства смертних», «Диявол із Орлі», «Заткнися і пристрели мене», «Чарівливість зла», «Як подружитися із серійним вбивцею», «Будинок мертвих», «Мізки набакир», «Психоз» — загалом двадцять вісім подібних назв. Можливо, випадковість? Переглядаю програму на середу: двадцять чотири назви. На четвер — тридцять...

Особливу роль в історії визвольних змагань ХХ-го століття займає діяльність Української Повстанської Армії на чолі з її Головним командиром, ген.-хор. Романом Шухевичем – “Тарасом Чупринкою”, які боролися проти двох найбільших тоталітарних режимів – нацистського та більшовицького. Лиш минулого року, посмертно йому присвоєно президентом В. Ющенком звання Героя України, а УПА й досі чекає свого визнанння воюючою стороною в ІІ Світовій війні на державному рівні у

Українська культура – це модно, актуально, сучасно. Подібне твердження останнім часом можна часто зустріти в українському інформаційному просторі. Кожен поважаючий себе «патріотично налаштований» чиновник чи комерсант, що прагне називатися меценатом, обов'язково згадає про «відродження національних мистецьких традицій» в своїй святковій промові. Проблеми, мовляв, ще є, але прогрес очевидний. Епоха українського ренесансу, здавалося б, нарешті настала.

1690 — засудження й анафема Собору РПЦ на "Кіевскія новыя книги!" П. Могили, К. Ставровецького, С. Полоцького, Л. Барановича, А. Радзивиловського та інших.