Писати про цю людину водночас цікаво і важко.

Цікаво тому, що люди подібного калібру викликають захват і бажання брати з них приклад, а важко тому, що боїшся пропустити якийсь дуже важливий аспект його багатогранної особистості.

Гідно оцінити Романа Шухевича не могли його сучасники, котрі його знали, бо не могли поглянути на нього з історичної перспективи, ми ж, молоді, котрі можемо його оцінити під цим кутом зору, не знаємо його особисто.

Складність ще й у тому, що Україна, якій він віддав усе, що мав, і за свободу якої боровся до останнього подиху, досі належним чином, на державному рівні, не вшанувала ні його, ні його подвигу, ні його побратимів. Більше того, у деякої частини нашого суспільства, задурманеного окупаційною пропагандою, ця постать викликає ненависть. Тому цей коротенький нарис не претендує ні на науковість, ні на історизм. Єдина мета, яку ми ставимо перед собою, – це ще раз привернути увагу нашого суспільства до цієї непересічної особистості і прикладом його життя і смерті спонукати замислитися "…що ми? Чиї сини? Яких батьків? Ким? За що закуті?" (Т.Г. Шевченко)

Родина Шухевичів належить до старих, заслужених галицьких священичих родів, що на переломі XVIII і протягом XIX ст. відіграли важливу роль в українському відродженні на Галичині.

Прадід Романа – священик Осип Шухевич пішов слідами Маркіяна Шашкевича, бо у церквах виголошував проповіді лише українською мовою. Крім того переклав українською мовою твір німецького письменника і філософа Йоана Готфріда Гердера "Хоробрий воїн", твір шотландця Вальтера Скотта "Подорожній", а також поему Вергілія "Про хліборобство".

Дід Романа – Володимир був визначним громадським діячем, етнографом, педагогом і публіцистом, дійсним членом НТШ, також був дорадником Митрополита і кардинала Сильвестра Сембратовича.

Народився Роман Шухевич 30 червня 1907 року Божого у Львові, того ж року 26 липня він був охрещений в Успенській церкві.

Навчався у народній школі в Кам'янці Струмиловій (тепер Кам'янка Бузька) в 1913-1917 рр. Десятирічного школяра прийняли до львівської гімназії, в якій він у 1925 р. Складає „іспит зрілості". Лише після однорічної перерви, через скрутне матеріальне становище й хворобу батька, 14 вересня 1926 року його прийнято на навчання до Львівського Політехнічного Інституту, який Роман Шухевич з успіхом закінчив у 1931 р.

Але освіта в рамках, запропонованих програмою, його не влаштовує, і молодий Роман приділяє багато часу самоосвіті. Він, наприклад, вчиться на відмінно у Вищому Музичному Інституті ім. Лисенка у Львові. Ще навчаючись у гімназії, стає членом Пласту. З юнацьких років захоплюється спортом, яким продовжував займатися усе своє життя. Також у цей період цікавиться постатями визначних полководців минулого: Олександра Македонського, царя Леоніда, Ганнібала, Цезаря та ін.

Але особливе захоплення викликає в нього історія України, зокрема її військовий бік.

Окрім всього іншого, треба відзначити, що Роман був глибоко релігійною людиною і практикуючим християнином.

Незабутнім враженням для юнака було знайомство в 1921-22 рр. з полковником Євгеном Коновальцем, і хоча говорити з юним Шухевичем на якісь серйозні теми полковник не міг, усе ж треба відзначити, що те знайомство і ті бесіди, які вони вели, не минули для нього надаремне.

У гімназійні роки стає членом УВО. А в 1926 році, коли йому було всього 19 літ, за наказом проводу виконує атентат на польського шкільного куратора Собінського. Робота була проведена настільки "чисто" й акуратно, що польська поліція так ніколи й не взнала дійсних виконавців замаху.

Примушений вимогами конспірації на деякий час "лягти на дно", не витрачає часу даремно. Студіює військові теоретичні дисципліни, і вже незабаром стає одним із кращих військових спеціалістів серед націоналістичного активу. Свої теоретичні знання доповнює згодом практичною службою в польській армії і навчанням у школі підхорунжих. Але, як "політично підозрілого", його незабаром звільняють з армії.

Щоб здобути потрібний теоретичний і практичний військовий вишкіл, Шухевич виїжджає за кордон, де бере участь у різних спеціальних військових курсах. Там же доводить до досконалості вміння володіти шаблею і навики гарматника, набуті в польській армії. Здобуває також диплом пілота безмоторного літака.

У той же час він продовжує підпільну боротьбу. У 1930 р. його призначено на пост Бойового референта КЕ ОУН. І зразу ж він підготовлює і здійснює в один день два успішні "екси" – напади на поштові „амбулянси” під Бірчою коло Перемишля і під Печеніжиним біля Коломиї. Успішними були й екси в "Банку Людовому" в Бориславі і на пошті в Трускавці, а також ліквідація 24 серпня Я. Букса – поліцейського агента в Трускавці. 29 серпня 1931 р. за розробленим Шухевичем планом було знищено боївкарями Біласом і Данилишиним польського шовініста Тадеуша Голувка.

У самий розпал польської "пацифікації" Галичини ОУН знову відповідає катам зухвалим атентатом на львівського комісара Чеховського. Акція була підготовлена і проведена бездоганно, поліція так ніколи і не вийшла на слід виконавців. Керував атентатом той же Р. Шухевич – "Дзвін". 22 березня 1932 р. ката Чеховського пристрелив як собаку двадцятирічний бойовик ОУН Юрко Березинський (брат дружини Р. Шухевича).

У цьому ж році через невдалу акцію в Городку Ягелонському польська поліція арештовує Біласа і Данилишина та превентивно затримує Шухевича, але за браком доказів відпускає його.

Також він розробляє в 1933 році план атентату на радянського консула у Львові, який успішно виконує Микола Лемик. Щоправда, Лемик вбиває не консула, а високого сталінського урядовця Майлова, що спричиняє великий міжнародний галас і дає Лемику можливість на суді привернути увагу світової громадськості до голодомору на Східній Україні, який старанно приховує пануюча червона кліка.

Остання участь Шухевича в бойових акціях ОУН у середині 30-х років – це підготовка атентату на міністра внутрішніх справ Польщі генерала Броніслава Пєрацького. А далі – концтабір Береза Картузька.

Підбиваючи підсумок цього етапу життя і боротьби Романа Шухевича, можемо відмітити такі риси його характеру, як висока ідейність, пильність, карність, точний і холодний розрахунок, беззаперечливість і холоднокровність, а також безмежна відданість справі та організації, – риси, які характеризують його як талановитого підпільника.

Після виходу з тюрми через 2,5 роки відпочивав він не довго.

Уже в 1938 році разом з Колодзінським, Косаком і Врецьоною іде до Карпатської України допомагати сформувати збройні сили.

Прибувши в грудні 1938 р. до Хусту, Роман Шухевич займає в штаті Карпатської Січі під прізвищем чотаря Щуки пост офіцера для особливих доручень. Цей пост вимагав, окрім військових знань, політичного чуття, зорієнтованості та дипломатичності. І ці риси його характеру в час Карпатської епопеї проявилися повністю.

Він відбуває поїздки до Праги, Відня, Берліну, нелегальні переходи кордону до Львова, і все з метою роздобути зброю для Карпатської Січі.

У кінці грудня 1938 р. він їде до Львова, щоб зацікавити ділові кола у справі озброєння. Це йому вдається блискуче.

Українські економічні установи Львова виявляють готовність дати кошти на озброєння 5-6 тисяч вояків і надати потрібні старшинські кадри, які будуть перекинені із західноукраїнських земель.

Але, попри героїчну боротьбу Карпатської України, Угорщина врешті окуповує її.

І знову Шухевич вислизає з рук мадярів і через Румунію добирається до Гданська на пост зв'язкового ОУН, де його і застає початок другої світової війни. З розвалом Польщі переїжджає до Кракова, де організовує низку військових курсів для майбутніх офіцерів. В 1939-40 рр. – референт зв'язку, а з весни 1941 – Краєвий провідник західних окраїнних земель (Посяння, Лемківщина). У цей час провід ОУН за посередництвом Р. Ярого домовляється з військовими колами Німеччини про створення двох куренів з українців, що приймають назву ДУН (дружина українських націоналістів). Командиром одного з цих куренів ("Нахтігаль") стає Р. Шухевич.

Створенням цих куренів ОУН ставила перед собою декілька цілей: вишкіл військових кадрів, майбутній зародок української армії і збройна одиниця, яка забезпечить проголошення незалежності України. Перед німецьким командуванням ОУН ставила наступні вимоги: український відділ політично буде підпорядкований ОУН, не даватиме клятву ні фюреру, ні Німеччині, а основне його завдання – боротьба проти Радянського Союзу і сприяння відновленню незалежності України.

Забігаючи наперед, можна стверджувати, що всі ці цілі були досягнуті.

Після початку війни з Радянським Союзом курінь "Нахтігаль" одним із перших увійшов до Львова. Німець, очевидець тих подій, згадував: "Перед здобуттям Львова курінь відбув польову Службу Божу, після чого бійці куреня засукали рукава, взяли в зуби ножі і з завзяттям кинулися на здобуття міста. Через деякий час усі установи міста були вже ними зайняті."

А вже 30 червня 1941 р. ОУН проголосила "Акт відновлення Української держави". Цей Акт привів біснуватого фюрера до оскаженіння. За наказом Гітлера керівництво ОУН було ув'язнено, а курені переформовані в допоміжні поліцейські батальйони. Р. Шухевича було заарештовано, але по дорозі він втікає і переходить у підпілля.

Весною 1943 р. ІІІ Надзвичайний Великий Збір ОУН призначає Шухевича – "Тура" на пост Голови Бюро Проводу ОУН. Восени цього року він обіймає пост Головного Командира УПА і бере собі псевдо "Тарас Чупринка". А в липні 1944 р. Перший Великий Збір УГВР обирає Шухевича – "Лозовського" Головою генерального секретаріату УГВР.

Добре знаючи з історії згубні наслідки отаманщини, перше, що він робить на посаді Командира УПА, – це об'єднує, а, де це неможливо, ліквідовує розрізнені партизанські загони і вводить чітку організаційну структуру УПА. Він ділить її на УПА-Захід, УПА-Північ, УПА-Південь та УПА-Схід, своєю чергою розділивши їх на військові округи (ВО), а ті – на тактичні відтинки (ТВ). Враховуючи, що до УПА вступає дуже багато політично невироблених людей, вводить інститут політвиховників, а для духовної опіки бійців просить Церкву про виділення капеланів. За його наказом створюється УЧХ, котрий опікується пораненими бійцями. На мережу ОУН покладається завдання по забезпеченню УПА продовольством, амуніцією, ліками, підпільною літературою, розвідкою, створенням кур'єрської служби і т.п. Значну увагу приділяє створенню СБ, котра відіграла величезну роль у боротьбі проти ворожої агентури.

І все це – в умовах повної відсутності допомоги з будь-якого боку, опираючись виключно на власні сили народу.

Із полонених та втікачів створюються іноземні підрозділи при УПА: казахи, вірмени, грузини, узбеки, чеченці і багато інших. Крім того, при відділах УПА було чимало євреїв і таких іноземців, як французи, італійці, німці, фламандці, валони і т.п.

Боротьба УПА стала дійсно всенародною, бо в її лавах воювали українці з усієї України та з-поза її меж. Підпільні друкарні, що забезпечували УПА друкованою продукцією, розташовувалися і в Одесі, і в Донецьку, і в інших містах України.

У цій праці і боротьбі повністю розкрився талант Шухевича як здібного військовика, політика, організатора та дипломата. Бо делегації УПА вели переговори з Румунським генштабом, зі Словацьким корпусом, із польською Армією Крайовою, із мадярами...

Щоб поєднати зусилля поневолених Москвою народів, за ініціативою Шухевича на Волині скликається Конференція поневолених народів.

Ця діяльність УПА настільки стала поперек горла німцям, що на боротьбу проти неї Рейх відправив найкращого спеціаліста із протипартизанської війни генерала фон Дем Баха-Залевскі. Але цей "спеціаліст" ледве ноги виніс із Волині.

У травні 1943 р. на шляху Ковель-Берестя Литовське, потрапивши в засідку, влаштовану УПА, гине группенфюрер і шеф СА Віктор Люце.

20 березня 1944 р. на трасі Ковель-Рівне відділ УПА атакував колону штабних більшовицьких машин, у результаті чого загинув командувач І Українського Фронту генерал Ватутін.

У Західній Україні існували цілі райони, куди німці боялися навіть носа сунути. А роздутий більшовицькою пропагандою ледь не до сталінградських масштабів рейд Ковпака у Карпати відбувся тільки тому, що той ініціював переговори з командуванням УПА про його пропуск по контрольованій повстанцями території, і ті їм це дозволили.

Та ось німці панічно відкочуються на Захід, підходить більшовицький фронт. Вступати в бої з фронтовими частинами не входить у плани командування УПА, але їх треба перевести за лінію фронту без великих втрат. І генерал Чупринка блискуче виконує і це завдання.

Настають нові умови боротьби, і він моментально перебудовує роботи, подрібнює великі військові відділи і знову завдає втрат окупанту, знищуючи радянські установи, каральні органи і т.п.

У цей же час 1946-47 рр. починаються пропагандивні рейди УПА в Білорусь, Прибалтику, Чехію, Румунію, Словаччину, а також рейди відділів УПА на Захід, щоби продемонструвати перед Заходом боротьбу України. Деякі відділи УПА переходять у Хорватію і разом з "усташами" ведуть боротьбу проти режиму Тіто.

Діє підпільна радіостанція, котра пропагує ідеї УПА і закликає народи СРСР до повстання.

1946 року від рук підвідділу УПА "Месники" гине шеф МГБ генерал-полковник Москаленко разом із своїм штабом. А 28 березня 1947 р. у бою з відділом УПА командира "Хріна" гине заступник міністра оборони Польщі генерал Кароль Свєрчєвський-Вальтер, відповідальний за втілення в життя акції "Вісла".

Треба сказати, що Роман Шухевич готував замах і на рудого кровопивцю Сталіна, але трагічна випадковість не дала можливості дівчині-боївкарю пристрелити шолудивого пса на трибуні мавзолею під час першотравневої демонстрації.

Отже, можемо ствердити, що під керівництвом такої непересічної людини, як Романа Шухевича, боротьба набрала таких обертів, що в ЦК КП(б)У розглядалася можливість переговорів Першого секретаря КП(б)У з Р. Шухевичем, і тільки заборона Сталіна відвернула зустріч номінального керівника України з реальним.

З тих років у лексикон окупантів назавжди увійшли притаманно українські слова: боївка, схрон, атентат – котрі і зараз ми можемо почути з вуст російських високопосадовців на доповідях про стан справ на Північному Кавказі.

Тактика УПА викладається а Академії Генштабу США у Вест Пойнті. Її широко застосовували Че Гевара, моджахеди в Афганістані. А слова де Голля „Якби я мав таку армію, як УПА, німецький чобіт не топтав би французьку землю” говорять самі за себе.

Ну, а деякі факти тієї боротьби викликають подив і захоплення до сьогодні. Це приклад зберігання архіву ОУН-УПА в бібліотеці у Ленінграді. Або лікування Р. Шухевича в Одесі, в санаторії МГБ, по підроблених документах, у той час, коли найкращі чекістські пси шукали його під кожним кущем у Галичині.

Загинув Шухевич 5 березня 1950 р. під час бою в селищі Білогорща біля Львова. Загинув, як воїн національно-визвольної революції, зі зброєю в руках, прихопивши на той світ декількох ворогів. Він міг піти на Захід, і ніхто б його не осудив, але він вийшов з народу, був із цим народом у тяжкі часи, захищав народ, вів народ і загинув за народ.