Великий український письменник Микола Васильович Гоголь походив з старовинного українського роду і пишався цим. Вперше рiд Гоголiв згадується в Никоновському лiтописi під 1405 роком, коли митрополит Кипрiян поставив у Володимир - Волинському єпископом попа Iвана Гоголя. 1595 року король Жигмонт видав грамоту на єпископство Iоанну Гоголю. Зберiгся документ, пiдписаний у Луцьку 1622 року Филоном Гоголем. 1632 року представник волинської шляхти Криштоф Гоголь прибув до Варшави на селекцiйний сейм, який обрав королем Владислава IV. Серед Гоголiв були полковники Подiльський (1654 р.) та Могилiвський(1674). Вiдомий козацький полковник Остап Гоголь, вiд якого пiшли полтавськi Гоголi, був волинським шляхтичем. В 1658 р. він разом з полковниками Данилом Виговським і Павлом Яненком-Хмельницьким виганяв московські війська з Києва, пізніше був прихильником Петра Дорошенка. В 1674-1678 р.р. вiн був наказним гетьманом Правобережної України. Остап-Андрій Гоголь помер 5 січня 1679 року в Межигірському козацькому монастирі, який був ідеологичним центром Запорізької Січі. Не випадково письменник назвав синів Тараса Бульби Остапом і Андрієм, він бував в тому монастирі ще хлопчиком. Наприкiнцi ХVII ст. Миколай-Станіслав Гоголь був писарем Овруцьким. Були Гоголi i в Бiлорусiї: один був єпископом Пiнським i Турiвським, iнший жив в 1669 роцi у Берестi, мiстi українсько-бiлоруському.

Слава СТЕЦЬКО - у спогадах сучасників
 Мій сьогоднішній співрозмовник - людина добре знана в Києві та за його межами. Однак мало кому відомо, що заслужений архітектор України, незмінний з 1992 року голова комітету охорони та реставрації пам'яток історії, культури та історичного середовища міста Києва, а з 2005 року начальник Головного управління культурної спадщини КМДА Руслан Кухаренко - це людина, якій випало гарно знати світлої пам'яти Славу Стецько. Про найпам'ятніші, маловідомі факти з життя першої очільниці КУН - в ексклюзивному інтерв'ю

Під час відзначення роковин Голодомору в російських ЗМІ особливо активно таврували ганьбою тих, "хто не вивчив уроки історії", натякаючи, звісно, на дурних і невдячних "хохлов", котрі піднімають цю тему, аби напаскудити Росії. Але ніхто не припускає, що, може, українців відрізняє від хворих на свій імперіалізм сусідів почуття пам'яти... Якого б, до речі, не завадило і росіянам, предки яких також зазнали страждань і репресій. Але зараз про темні сторінки історії в Росії не згадують, якось забулося й простилося...

По оголошенні Українською Центральною Радою IV Універсалу Україна стала самостійною державою, також як така вела мирові переговори з Центральними державами в Бересті. Рівночасно вела мирові переговори з тими ж державами і більшовицька Росія. Предсідник більшовицької делегації Троцький виступив із заступництвом Радянської України, запевняючи представників Центральних держав, що ніби Центральна Рада та її уряд уже не існують. А в цей час правитель-ство України вживало надлюдських зусиль у придушенні анархії внутрі країни і для її оборони назовні.

22 січня 1919 року - сталося те, про що справді століттями мріяли українці. Вони возз'єдналися!

Споконвіку Різдво в українців асоціюється з чисто прибраною оселею, солодкими пампухами на столі, приправленою медом кутею і срібними дитячими голосами колядників за вікном.  Але у нашій непростій історії українцям доводилося зустрічати Різдво далеко від рідної домівки - у заметеній снігами повстанській криївці, в ув'язненні. Марта Цегельська, бабуся Олега Тягнибока, та Богдана Тягнибок - його мама - згадують Різдво в Сибіру, на засланні, куди сім'ю дідуся Олега Тягнибока українського священика Артемія Цегельського через відмову перейти на російське православ'я вислали на довгі 7 літ. Мамі Олега - Богдані Артемівні - було тоді 5 років.