Нам, українцям ХХІ віку, треба знати правду про себе, свою націю, про українських націоналістів і їх боротьбу. Найкращий спосіб такого пізнання – це вивчати твори теоретиків українського націоналізму, документи і матеріали українського національно-визвольного руху. Ознайомити з ними наших читачів – вважаємо заодне з головних завдань.

...Усе це, що говорить про нас большевицька пропаганда, — найбезсоромніша, цинічно-підла брехня. Большевицькі вороги народу поширюють цю брехню про нас з метою закрити перед народними масами Совєтського Союзу справжній національно- і соціяльно-визвольний характер нашого руху. Вони бояться, іменно, щоб народні маси Совєтського Союзу, пізнавши справжні цілі нашої боротьби, її прогресивний, народно-визвольний характер, не заразилися революційними, бандерівськими ідеями і самі не стали за прикладом українського народу на шлях визвольної протибольшевицької боротьби. Большевицькі імперіялісти розуміють, що це означало б кінець їхнього панування над народами Совєтського Союзу, їхню загибель...

ЧОМУ МИ, БАНДЕРІВЦІ, НАЗИВАЄМО СЕБЕ НАЦІОНАЛІСТАМИ ?

Ми, бандерівці, називаємо себе націоналістами тому, що центральне місце в нашій ідеології займає вчення про націю. Згідно з цим вченням, ми, націоналісти, в протилежність марксистам і большевикам уважаємо, що: а) народ, нація є найвищий і найміцніший тип людської спільноти — вищий і міцніший, ніж суспільна кляса; б) в міжнародному розрізі суб'єктом історії є народи, нації, а не суспільні кляси; в) народи, нації не є явище історично перехідне, властиве тільки епосі капіталізму, але явище, властиве всім суспільно-економічним формаціям; г) найкращі умови для всебічного розвитку народу забезпечує тільки національна держава; ґ) найкращою міжнародньою системою, яка однаково відповідає інтересам окремих народів, як і інтересам міжнароднього співробітництва та встановленню справжньої дружби між народами, є система вільних національних держав усіх народів світу; д) передумовою покращення долі працюючих кляс поневоленого народу є національно-політичне визволення всього народу; е) в протилежність українським большевика, які своїм найвищим наказом мають волю своїх кремлівських господарів, ми, українські націоналісти, за наш найвищий наказ маємо добро і щастя українського народу. Найвищим найважливішим завданням українського народу у теперішній момент ми вважаємо боротьбу проти московсько-большевицьких окупантів та їх українських аґентів — українських большевиків, за національне і соціяльне визволення українського народу, за побудову української, справді незалежної, національної держави.

УКРАЇНСЬКІ НАЦІОНАЛІСТИ НЕ Є ШОВІНІСТИ, НІ ІМПЕРІЯЛІСТИ

Ми, українські націоналісти, не є шовіністи. Борючись за незалежну українську державу, ми боремося тільки за здійснення українським народом тих прав, якими вже давно користується величезна більшість народів світу, і які (права) вже давно визнано природними правами кожного народу. До речі, наша боротьба є законною боротьбою навіть з точки зору большевицьких законів: конституція СССР забезпечила за кожним народом право на вільний вихід із складу СССР. До всіх народів світу ми плекаємо щирі симпатії. З усіма народами світу, в тому числі і російським народом, який побудує свою національну державу на своїх етнографічних землях, ми хочемо жити в дружбі і співпраці. Ми не боремося проти сусідніх нам народів у цілому, а тільки проти тих імперіялістичних сил, які нас поневолюють. Підкреслюємо ще раз: усі народи, в тому числі російський і польський народи, ми цінимо, шануємо та прагнемо до дійсної дружби і співпраці з ними. Ми ненавидимо і боремося тільки проти тих імперіялістичних сил, які нас поневолюють або хочуть поневолити.

МИ, БАНДЕРІВЦІ, НЕ БУЛИ, НЕ Є І НЕ БУДЕМО НІЧИЄЮ АГЕНТУРОЮ

Ми, бандерівці, ніколи не були, не є і не будемо нічиєю аґентурою. В нашій боротьбі за національну державну незалежність України ми орієнтуємося тільки на власні сили українського народу.

Зокрема ми, бандерівці, ніколи не співпрацювали з німцями, як це про нас брешуть большевицькі вороги народу. У нашій підпільній літературі ми вже не раз відповідали на цей підлий наклеп. З перших днів окупації України гітлерівцями, ОУН, керована С. Бандерою, повела проти них активну підпільну боротьбу. З кінцем 1942 р. для боротьби з гітлерівцями ОУН почала творити збройні групи. Ці збройні групи дали початок УПАрмії. Впродовж 1942-44 рр. багатотисячна УПА, революційне підпілля ОУН своєю збройною боротьбою завдали німцям значних втрат у людях, майні, транспорті. В 1943-44 рр. під виключною контролею УПА перебували цілі райони Полісся, Волині, Карпат, окремі лісові масиви Галичини. Про цю боротьбу свідчить той факт, що в гітлерівських тюрмах і концтаборах опинилися тисячі українських революціонерів на чолі з С. Бандерою, Я. Стецьком та багатьма іншими керівними членами нашого руху. В німецьких тюрмах, від гестапівських куль, на всіх широчезних просторах України загинули такі керівні бандерівці, як Іван Климів-Леґенда (Львів), Дмитро Мирон-Орлик (Київ), Микола Лемик (Харківщина), Пантелеймон Сак-Могила (Київ), Сергій Шерстюк (Кривий Ріг), та сотні інших.

У гітлерівців, як в окупантів України і ворогів усіх волелюбних народів, ми стріляли, а не з ними співпрацювали. Про це знає не тільки ввесь український народ, але і увесь світ.

МИ, БАНДЕРІВЦІ, — БОРЦІ ЗА ІНТЕРЕСИ ПРАЦЮЮЧИХ МАС, А НЕ ОБОРОНЦІ ЕКСПЛУАТАТОРСЬКИХ КЛЯС

Большевицькі брехуни намагаються представити нас перед народними масами як оборонців інтересів куркулів» чи «буржуїв». Це також підла брехня. Ми не маємо нічого спільного з цими клясами ні з погляду цілей нашої боротьби, ні з погляду соціяльного походження і клясової приналежности учасників нашого руху. Коли йдеться про соціяльні цілі нашої боротьби, то ми, бандерівці, боремося за побудову безкласового суспільства. Ми є проти повороту в Україну як поміщиків, так і капіталістів. Ми є за знищення в Україні нової експлуататорської паразитарної кляси — кляси большевицьких вельмож, складеної з верховодів партії, МВД і МҐБ, адміністрації, армії. Ми є за суспільну власність на знаряддя і засоби виробництва. Проти колгоспів ми виступаємо тому, що вони являються знаряддям нещадної експлуатації селянства большевицькою правлячою клікою.

Конференція ОУН на Українських Землях 1950 р. сформулювала програмові постанови про земельне питання в такій формі:

«ОУН бореться за повне знищення колгоспного кріпацтва в Україні, проти повороту до поміщицько-капіталістичного ладу, за безплатну передачу землі селянам на власність на базі одноосібних трудових господарств».

«Рівночасно ОУН признає право на громадсько-кооперативні і різні спілкові форми господарювання землею, якщо вони побудовані на добровільній згоді селян і на їх власній праці».

Так само обстоїть справа, коли йдеться про соціяльне походження учасників нашого руху.

Малоземельні і безземельні селяни, наймити, середняки, робітники, студенти, учні середніх шкіл, інженери, лікарі, юристи, учителі, — ось хто такі учасники нашого руху за своїм соціяльним походженням.

Хіба ж ми можемо боротися проти своїх батьків? Хіба ж підтримували б нас так широко українські працюючі маси, коли б ми боролися за ворожі їм цілі? Для кожної думаючої людини повинно бути ясним, що ні.

ЧИ МИ, УКРАЇНСЬКІ РЕВОЛЮЦІОНЕРИ І ПОВСТАНЦІ, БОРЕМОСЯ ПРОТИ БОЛЬШЕВИЦЬКИХ ГНОБИТЕЛІВ І ЕКСПЛУАТАТОРІВ?

Ми, бандерівці, боремося проти большевиків тому, що вони як щодо України, так і щодо всіх інших неросійських народів СССР провадять політику жорстокого національного гноблення й економічної експлуатації.

Український народ, як і кожний інший совєтський неросійський народ, не має в СССР ніяких національно-політичних прав, і перебуває у стані повного політичного поневолення. Так зв. Українська ССР, як і кожна інша т. зв. союзна республіка, являється по суті не «незалежною державою українського народу», як про це брешуть большевики, а звичайною адміністративною одиницею, звичайною безправною губернією большевицької імперії.

Про все, згідно тільки з власними імпераіялістичними інтересами, цілковито іґноруючи потреби окремих народів, всупереч їхнім найжиттєвішим інтересам, вирішує большевицький імперіяльний центр — большевицька Москва.

Большевики жахливо експлуатують Україну, і кожну іншу т. зв. союзну республіку, в економічно відношенні. Кремлівські імперіялісти використовують Україну в першу чергу як сировинну базу для промисловості центральних районів Росії

В Україні, як і в кожній іншій т. зв. союзній республіці большевики провадять політику жорстокого культурного гноблення. За роки большевицької влади в Україні ЧК, ҐПУ, НКВД, МВД, МҐБ знищили сотні українських учених — істориків, мовознавців, літературознавців, економістів, знищили сотні письменників, поетів, мистців.

Усе життя в Україні русифікується. В усіх адміністраційних, культурних та економічних інституціях, у всіх університетах, інститутах фактично панує російська мова. Неподільно панує російська мова в армії, її накидається українському народові методами посереднього тиску. Уся культурна політика большевицьких гнобителів в Україні має на меті повну культурну асиміляцію України з Росією, повну ліквідацію культурної окремішности українського народу.

Большевики масово винищують український народ фізично. Три рази за час свого панування в Україні вони навмисне викликали голод. Жертвою цього навмисне викликаного голоду впало досьогодні в Україні близько десяти мільйонів українців, сотні тисяч українських чоловіків і жінок вислано в Сибір, Середню Азію. Тут вони, будучи примушеними жити в найжахливіших умовах, масово вмирають. Сотні тисяч українських патріотів знищили большевицькі гнобителі по тюрмах, на засланнях, у концтаборах, розстріляли у безпосередній боротьбі. Тільки за останні роки в боротьбі проти нашого визвольно-революційної руху вони знищили кілька десятків тисяч українців.

Ми, українські революціонери і повстанці, боремося проти большевиків тому, що вони встановили в СССР режим нещадного соціального гноблення й економічної експлуатації працюючих мас

Місце колишніх експлуататорів-поміщиків і капіталістів — займають сьогодні нові суспільні паразити-верховоди большевицької партії, МВД і МГБ, адміністрації, армії. Ці верховоди вже виразно оформилися в нову експлуататорську клясу — клясу большевицьких вельмож. Основою формування цієї нової паразитарної, експлуататорської кляси є її політичні привілеї: монополітичне становище большевицької партії, її необмежена влада, повна безконтрольність комуністів з боку народніх мас

Большевицькі поневолювачі поставили працюючих Совєського Союзу фактично на становище античних рабів. Ми, українські повстанці і революціонери, — сини працюючого народу, не можемо не боротися проти такої політики большевицьких ворогів народу щодо працюючих мас, так само, як не могли не боротися проти поміщиків і капіталістів передові працюючі колишньої царської Росії. Боронити інтереси селян робітників, працюючих інтелігентів, боротися за їхнє соціяльне визволення — вважаємо своїм священним обов’язком.