Під час відзначення роковин Голодомору в російських ЗМІ особливо активно таврували ганьбою тих, "хто не вивчив уроки історії", натякаючи, звісно, на дурних і невдячних "хохлов", котрі піднімають цю тему, аби напаскудити Росії. Але ніхто не припускає, що, може, українців відрізняє від хворих на свій імперіалізм сусідів почуття пам'яти... Якого б, до речі, не завадило і росіянам, предки яких також зазнали страждань і репресій. Але зараз про темні сторінки історії в Росії не згадують, якось забулося й простилося...

Давайте підійдемо до першої-ліпшої людини в Росії і спитаємо: "Скажи, чоловіче добрий, хто був твій прадід?" Якщо ім'я скажуть - це буде добре. Але навряд чи хтось детально розкаже про того прадіда, його родину, батьків, про те, як їм жилося і чого їм довелося побачити... А пережив той прадід, певно, багато, тільки, на жаль, не встиг нічого нікому розповісти, або, якщо живому пощастило лишитися, казати про свої муки дітям не став - страшно було і за себе, і за дітей, і за онуків. То чому ж ті люди, які не знають, ким були їхні прадіди, сьогодні вчать Україну історії, про котру вони складають уявлення за програмою "Вєсті". Тому сьогодні на Дону й на Кубані потомки козаків, які забули справжню історію, в патріотичному пориві славлять і захищають тих, котрі знищували, катували, морили голодом і мордували наших дідів.

Аргумент російських політиків - "у нас вбивали не лише українців, а й усіх інших теж" - цинічний і безсоромний. Що скажеш, коли влада тоді гнітила і свій народ теж, а тепер чомусь з такою завзятістю кремлівські зверхники намагаються чимось виправдати злочини своїх попередників... Шкода всіх, хто помер в ті страшні часи, і, безумовно, росіян теж, але це не означає, що злочину проти України не було. Він був, і українців загинуло дуже багато. Так багато, що дипломатично мовчати про ці жертви сьогодні ніхто не буде.

Один із моїх далеких уже родичів-дідів, козак Іван Загінайко, потомок переселених у ХІХ столітті на Кубань українців, так згадував страшний 33-рік на Кубані: "по хатах почали ходити уповноваженні політвідділу, озброєні наганами... Забирали все - речі, харчі до крихти. В хаті замість підлоги була гола земля, так її всю розколупали - шукали золота. Два рази на місяць збирали сходку - і якщо ти ще живий, влаштовували допит - де ховаєш харчі, коли живий?"
Кубань, тоді багата на українське населення, розділила зі своєю Матір'ю-Україною гірку чашу страждань Голодомору. Саме того штучного голоду, метою якого було знищення цілого народу, вільного козацького народу... Той народ ніколи не знав, що таке рабство, і сплатив за це дуже високу ціну.

Ілля СІВЕР 

Джерело: http://nacija.org.ua/