Українці Португалії

...Як же дістається їй, мові!

„Мово! Моя любов до тебе ллється. Від сюди аж до рідного дому”.
„Як не може бути диму без полум‘я, так не може бути держави без державної мови”.
„Або схаменемося і защебечемо українською мовою, або збільшимо поголів‘я росіян на Україні”.
„Українська мова перенасичена русизмами і іншовизмами”.
„У світі є багато різних мов. Крім милозвучної української мови є ще мова рослин, тварин”.
„Саме за часів розквіту культурності на українську мову чекало найстрашніше випробування – голодомор слів”.
„Українська мова – це багатство кожної нації!”.
„Зараз у словниковому запасі молоді з‘явилися слова-паразити. Але я чув і багато людей, які говорять абсолютно нормальними фразами такі пошлі речі”.

У той час, коли по кабінетах чиновників ведуться запеклі дисскусії з приводу чергових змін у мовній політиці, десь у шкільній (студентській) аудиторії викладає свої думки на папір школяр-абітурієнт-студент.

У першому випадку – все зрозуміло – не навчиш. У другому не зрозуміло: не навчили?

Зі становлення незалежності нашої держави ми від сесії до сесії Парламенту чуємо про впровадження державних програм з підтримки мови. Студенти ж все так само „від сесії до сесії живуть весело”. А школярі взагалі перебувають у міфічному вимірі з повним розумінням того, що у ВУЗах „все буде НЕ ТАК”. Буде, буде. А саме: так само будуть відсутні нові державні програми навчання і заохочення до знань, будуть черги по бібліотеках за одним примірником підручника на весь потік, буде й комп‘ютерізоване навчання програмами, що перекладені тією ж „Рутою”...

І в свідомості молоді чітко працює механізм електронного перекладача, що дає дубляж, а формулювати думку не дозволює. Думають російською, перекладають державною, говорять суржиком. Відбувається свідоме породження фіктивної двомовності: незнає молоде покоління ні російської, ні української, врешті – ніякої досконало не знає. Це щодо мови. А як зі заннням літератури? Знань – дали, що й казати – перенавантажили текстівками творів й біографіями ті декілька нещасних годин, що дані для вивчення РІДНОЇ літератури, а користуватися ними – „не дали” (тобто не навчили). Та хто ж зважатиме на це, коли „Ми – вільна країна, і ніхто не може керувати нами, крім Бога.”, а крім того „Україна пробила вікно в Європу, через яке вилитіло багато талановитих письменників”, до речі,

...Дісталося й їм.

Чи то студенти завчають напам‘ять біографії у останню ніч перед іспитом, так, що вони переплутуються, чи то дійсно впливає відсутність систематизації знань, що її не навчили у школі, чи то... Не так важливо, як нові факти в історії:

„Однією з причин виникнення великої кількості поетів і письменників була нещасна доля України”.
„І весь свій розум Леся Українка ісказала у своїх поезіях.”
„Шевченко писав на трьох діалектах української мови”
„Леся Українка” вирубувала вікна нової історії”.
„Життя Лесі Українки тяглося недовго”.
„Словосполучення Леся Українка викликає у людей щиру усмішку”.
„Душа Коцюбинського знову стає народним музичним інструментом з тисячами прекрасних симфоній”.
„Котляревький народивсяч в другій половині 18 - першій половині 19 століття”.
„Квітка-Основ‘яненко не любив чорну магію”.
„Ліна Костенко написала поему „Наталка-Полтавка” , в якій у образі Наталки зобразила Марусю Богуславку”.
„Леся Українка у своїй „Наталці Полтавці” гнівно питає: „Слово, чому ти не твердая криця?”
„Звичайно, Франко писав що він обмежений.”
„Цей письменник хоч і помер, але стільки прекрасних віршів залишив після себе”.
„Тіло Шевченка спочиває в Україні на Байковому кладовищі”.
Просто зараз „У своїх віршах поети описують мтір як живу істоту”, і в цей же час „Голоси поетів набули такої пристрасті, що навіть глухий почув би їх...”
„Кожна жінка-українка хотіла б віддати свої почуття Тарасу Шевченку, а всі українські діти стати дітьми Тараса”.
„Псефдонім Леся Українка супроводжував Ларису Косач до кінця днів”.
„Шевченко так любив Батьківщину, як я – морозиво, а я його дуже люблю!”
„Коли він повертався додому, то відпочивав душею і тілом, а коли повертався на роботу – то був прихильником комунізму.”
Добре, хоч є небайдужі: „Поезії Лесі Українки є для мене маятником у житті”.
„Тарас Шевченко, бавлячись у бур‘янах, передавав красу українських земель, зачаровуючи нас своїми віршами і малюнками. Шевченко мав надзвичайний талант, а тому його твори переповнені надзвичайними почуттями, а головне - щирістю і красою думки”.
„Як казав один не дуже видатний письменник: „Якщо ти не чув слів – я тебе кохаю, то ти не жив! Я з ним згоден, як і з Григорієм Сковородою”.
„Смерть Тараса Шевченка розчаровує український народ.”
„В. Стус залишив на Землі не маленьу подряпинку, а глибоку борозну”.
„Його слова були по-справжньому тверді. І тому їх потрібно було ховати від народних мас”.
„...з‘явилась ціла зграя письменників”.
„Соловей розкаже митцю про усі новини, про кращі та красиві події, що сталися із ним, лісами, сонцем, небом і суспільством.”
Абсурд дійшов апогею: „Батьком Лесі Українки був Тарас Шевченко”.
Але повз те усі, „Письменники до останньої краплі крові та чорнила боролися за український народ”, а „Поети виливають усі муки на терплячий папір”. „.....тож наберімося терпіння і уважно вислухаймо їх!”

Довільні перекази.

Напевно, занадто буквально розуміють абітурієнти термін „довільний переказ”, бо часом і текст змінюється до невпізнаваності:

„Тільки справжній патріот може сказати: „Як умру, то поховайте мене на чужині...” (в оригіналі – „на Вкраїні”).
„Село на нашій Україні – неначе крашанка село” (В оригіналі – „неначе писанка”).
„Симоненко розкрив любов матері до сина словами: „Ой біжи, біжи до саду, не вертай до хати!”.
„...Повставайте! Бур‘яни порвіте!” (в оригіналі – „Кайдани порвіте!”).
„Леся Українка у своїй „Наталці Полтавці” гнівно питає: „Слово, чому ти не твердая криця?”.
„Вийди, коханая, та й попід соснами, хоч на хвилиночку в гай” (оригінал – „Вийди, коханая, працею зморена...” )

... Трохи жахів

„Леся Українка показує народ, з якого вороги безкарно точать кров, припавши до глибоких ран неситими ротами” у той час, коли „Чорнобильська трагедія стала впоперек життя” і „З 1986 року Україна набула Чорнобильських рис зовнішності”, і саме тоді стало „Відомо, що вчені важили потенційного мерця перед смертю та після неї.” Але ж „Війна має добрі риси: завдяки війні зменшується кількість населення, що призводить до зменшення кількості хвороб”, наприклад.
Все нічого, але не дай Боже вам побачити як „Ветерани і полеглі в боях закликають берегти мир на планеті”.

... Трохи еротики

„До цього часу невідомі причини виникнення зв‘язку однієї людини з іншою. Якби були відомі методи керування процесом, то навряд існувалоб таке поняття як „безотвітна любов”, можливо „...це далеке відлуння скіфських баб, об яких треться вільний вітер”.
Але із давніх-давен так вже повелось, навіть „Франко не розуміє чого він так кохає, а згодом згадує її принади і розуміє за що”, можливо тому, що „Вона – справжня патріотка, б не хоче, щоб її німці згвалтували”. Бо „Ми всі знаємо в якому стані було тіло Лесі Українки”, коли „... в цей час Леся Українка дістала з піхви слово”. „Усе її нутро показує випадок...” - „Жінка цілує квітку прямо в цезій”. Отак „Іноді нас наздоганяє останній поцілунок.”
Так народжується формула кохання: „Якщо Мавка і Дон Жуан зустрінуться в одному творі, то саме таке почуття можна буде назвати ідеальним.”

П. С. До речі, „Іван Драч писав оголеним нервом.”

... Але хто ж заперечить тому, що:

„Найважливішим у житті кожної людини є її народження. Це настільки щаслива мить, що ми її навіть не пам‘ятаємо”, проте пам‘ятаємо „Мати-кріпачку – найріднішу мати українського народу”. І її „Колискову пісню, що разом з материнським молоком увібрав у себе наш народ.” А ще: „Пісню про рушник, що стала гімном України”.
Але, „Незважаючи на пристрасть українців до пісень і гулянь, нація цвіла”, бо ж „Україна своїми садами, полями, ... діє як бальзам на душу, відкриває друге дихання.” Українці добре знають: „Головна мета існування яблук – порадувати та нагодувати людей чи підтримати баланс у природі”, й не забувають, що „Все потрібне – у селян під ногами”, звичайно, бо „Природа Батьківщини – лице народу!”.
Жаль лише, що „Язик – це найбільший смітник в організмі!”

Якщо ситуація, що давно втратила контроль, не зміниться, то безграмотні покоління виростатимуть знову й знову, а „Рідна ненька Україна буде нам ввижатися все життя”.

„От я й дійшов до фінальної крапки.”