Тісні контакти підтримувала Київська Русь зі скандинавськими країнами і у більш пізні часи. Князь Ярослав Мудрий був одружений з дочкою шведського короля Улафа (Шотконунга) - Інгигердою-Іриною, а дружиною великого князя Мстислава, одного з синів Володимира Мономаха, була Христина, дочка шведського короля Інга (Стенкіля). Варяги брали участь у битвах князя Ярослава Мудрого зі Святополком під Любечем і на Альті, у битві з Мстиславом під Ліственом.

Після досить тривалої перерви в XII-XVI ст. українсько-шведські стосунки відновлюються у XVII ст. Ініціаторами нових зв’язків з українськими землями були король Швеції Густав II Адольф (1611-1632 рр.) та його канцлер Аксель Оксеншерна. Шукаючи союзників у боротьбі проти Польщі у Тридцятилітній війні, Густав ІІ Адольф відрядив у 1626 р. та 1631 р. дві посольські місії до українського козацтва і запропонував укласти військовий союз проти Польщі та забезпечити шведський протекторат над українськими козацькими землями. Гетьман І.Петражицький-Кулага і козацька рада вирішили відхилити пропозиції.

Укладення союзу зі Швецією прагнув гетьман Б.Хмельницький, який підтримував постійні контакти зі шведськими королями. У 1650 р. він направив до Швеції посольську місію з пропозицією розпочати спільні дії проти Польщі, але цього разу їх відхилила шведська королева Христина (1632-1654 рр.). Порозуміння Б.Хмельницький  досяг з наступним королем Швеції Карлом X Густавом  (1654-1660 рр.), направивши на переговори у 1654 р. до Стокгольма українське посольство на чолі з ігуменом Данилою.

Після створення коаліції, до складу якої увійшли, зокрема, Швеція, Україна, Молдавія і Волощина, весною 1655 р. шведський Король Карл X розпочав війну проти Польщі і невдовзі зайняв Варшаву та Краків.

Між Україною і Швецією починаються переговори щодо поділу Польщі. У 1656 р. Україну відвідали шведські посли Я.Тенершельдт і Г.Веллінг, а у січні наступного року до Чигирина прибуло шведське посольство, яке запропонувало Б.Хмельницькому укласти договір, за яким західноукраїнські землі мали б відійти до шведської зони впливу. У червні 1657 р. в Україну приїхала нова шведська посольська місія на чолі з послом Г.Лільєкроною. Вона запропонувала укласти договір проти Росії та Польщі, за яким Швеція погоджувалась залишити за Україною всі українські землі, а також віддати їй польські території до Вісли і частину Білорусі до Смоленська. Але Б.Хмельницький відхилив ці пропозиції, заявивши, що “не може розірвати дружбу з тим, кому присягнули” (маються на увазі наслідки угоди України з Росією 1654 р., Переяславська рада).

У жовтні 1657 р. в Корсуні гетьман І.Виговський підписує договір про укладення Українсько-шведського союзу. За договором територія Української держави мала поширитись до Вісли, і до неї ж мали бути приєднані Берестейське і Новгородське  воєводства. Але через зміни політичної ситуації (на  той час Данія оголосила війну Швеції, а Австрія підтримала Польщу і Росію у війні проти Швеції), а також внутрішні ускладнення в Гетьманській Україні, договір цей залишився без наслідків. Гетьман І.Виговський відмовився від укладеного договору і спробував примиритись з Польщею (Гадяцький договір).

Під час Північної війни 1700-1721 рр. гетьман І.Мазепа і частина українського козацтва, які прагнули відтворення незалежної Української держави, вступили в союз зі шведським королем Карлом XII, армія якого у жовтні 1708 р. вступила на українські землі. За посередництвом польського короля Станіслава Лещинського у 1705 р. І.Мазепа розпочинає таємні переговори з Карлом XII, які  завершились підписанням у 1708 р. Угоди зі Швецією щодо спільних дій проти Росії. До союзу приєднався і кошовий отаман Запорізької Січі К.Гордієнко, який 28 березня 1709 р. у Великих Будищах підписав договір з Карлом XII. За цим договором шведський король зобов’язувався не укладати миру з Москвою, доки Україна - Гетьманщина  і  Запорізька Січ не буде вільною.

У червні 1709 р. відбулась Полтавська битва, яка стала найважливішою подією Північної війни. Карл XII зазнав нищівної поразки, під час битви загинуло майже 10 тисяч та було взято у полон 3 тисячі шведських солдат. Залишки шведського війська капітулювали під Переволочною. Розгром шведів російською армією у Полтавській битві визначив подальший, переможний для Росії хід усієї Північної війни. На місці, де відбулась битва, створено Музей-заповідник “Поле  Полтавської битви”, в якому поруч з пам’ятниками захисникам Полтави існують і два пам’ятники шведським солдатам та офіцерам, споруджені у  1909 р. з нагоди 200-річчя Полтавської  битви. Один з них, з написом “Вічна пам’ять хоробрим шведським воїнам, які загинули в  бою під Полтавою 27 червня 1709 р.”,  стоїть на тому місці, де відбулась найзапекліша сутичка під час битви, а другий - там, де, за переказами, було поховано загиблих у битві шведських воїнів (на 6-метровому зі шведського граніту пам’ятнику є напис: “У пам’ять про шведів, які загинули тут у 1709 році споруджено співвітчизниками у 1909 р.”).

Зі смертю І.Мазепи у вересні 1709 р. Карл XII уклав союз з гетьманом  П.Орликом і зобов’язався надавати допомогу Україні у боротьбі за її державність. Після невдалої спроби оволодіти Правобережною Україною у 1715 р. П.Орлик прибув до Швеції, де перебував декілька років, і наприкінці 1720 р. вирушив у подорож по Європі. 28 квітня 1997 р. у м.Крістіанстад на Півдні Швеції, в якому у 1716-1719 рр. гетьман П.Орлик проживав разом зі своєю родиною, було відкрито бронзову пам’ятну дошку. У зв’язку з її наступною втратою дошку було поновлено за участю Посольства України в Швеції у травні 2001 року – на ознаменування 10-ї річниці Незалежності України.

На території України існує шведське поселення – в селі Зміївка Херсонської області. Це поселення, нині відоме в Швеції як „Гаммальсвенскбі” (тобто „Старе шведське село”), було засновано в 1782 році після того, як туди прибули шведські поселенці, депортовані Катериною ІІ з острова Даго (нині – естонський острів Хіюмаа) на щойно завойовані Російською Імперією землі. На сьогодні шведське населення села складає 120 чоловік. Граматика і словоформи шведської мови, якою вони говорять, збереглися на рівні 18-го сторіччя.

Після проголошення Української Народної Республіки в ХХ столітті Швеція не визнала незалежної Української держави. Але в ті часи у Стокгольмі неофіційно існувала українська дипломатична місія для Швеції і Норвегії, яку у 1918 р. очолював В.Баженов, а за часів Директорії у  1919 р. – К.Лоський.

У Швеції існувало також декілька представництв, створених українськими еміграційними колами, зокрема, представництво Союзу визволення України (очолював О.Назарук), Українське інформаційне бюро (створене у 1916 р., очолювали В.Степанківський та М.Залізняк), Українське пресове бюро (створене у 1949 р., очолював Б.Кентржинський).

Перші нечисельні об’єднання українців з’явилися у Швеції наприкінці 1940-х років. Найстарішим з них є Українська громада Швеції (УГШ), яка 2007 році відзначатиме своє 60-річчя. Це об’єднання було створено в травні 1947 році в Стокгольмі групою українців, більшість з яких були колишні в’язні німецьких концтаборів або насильно вивезені на каторжні роботи до Німеччини (остарбайтери). Перші загальні збори Української громади та перший з’їзд українців у Швеції відбулися 6 січня 1948 р. в м.Флюста поблизу Стокгольму. Тут було прийняте рішення щодо назви об’єднання, затверджено його статут. Першим головою Громади було обрано Валеріана Федорчука (очолював з 1948 до 1951 рр.).