07.38
Українці Португалії
РеєстраціяВхід
Вітаю Вас, Гість · RSS
 
Меню
 
Категорії
Статті [75]
Релігія [19]
Рara os falante de portugês [74]
Історичний календар [12]
 
Форма входу
 
Пошук
 
Партнери
    znimky.net tamada.lviv.ua Українська Правда Ансамбль Джерельце Українці Угорщини TopUA: Український хостинг Пластовий Портал - твоя віртуальна домівка Майдан Українські традиції Спілкуйся Українською Арт-Вертеп

     

         
        Статистика

        В онлайн всього: 1
        Гостей: 1
        Користувачів: 0
        Каталог статей
        На початок » Статті » Статті

        УКРАЇНСЬКО-ШВЕДСЬКИЙ СОЮЗ 1708 РОКУ

        (історична довідка)

        Гетьман Іван Мазепа, прагнучи визволення України з-під влади російського царя шляхом укладення угоди зі Швецією, добре розумів, що шлях до такої угоди є дуже довгим і нелегким. Коли півстоліття тому Б.Хмельницький та І.Виговський почали домовлятися зі Швецією, українська козацька держава, внаслідок національно-визвольної революції й військової перемоги над Польщею, була незалежною державою, що провадила цілком самостійну зовнішню політику, вістря якої було скероване проти Польщі. Зовсім інша ситуація була на початку XVIII ст. – Україна була під зверхньою владою московського царя й змушена була воювати проти Швеції на боці Москви. Тим часом і Швеція, і Московщина були в союзі з Польщею: перша — з Польщею Станіслава Лещинського; друга — з Польщею Августа II. Отже, шлях української політики до Швеції йшов через Польщу.

        Цьому на перешкоді був союз авґустівської Польщі з Росією. Але ситуація різко змінилася, коли 1706 р. внаслідок Альтранштадтської угоди Король Август зрікся польської корони і Польща фактично перейшла до шведського табору, а більшість польських маґнатів визнала Короля Станіслава Лещинського. Це, очевидно, підсилило пропольські («гадяцькі») настрої серед старшинської верхівки, але разом з тим збільшило небезпеку польських зазіхань на українські землі, яку Мазепа чітко розумів. Саме в цей момент виникла потреба змінити дотеперішню тактику гетьманської дипломатії: зберігаючи лояльно зв’язок з Росією, посилити переговори зі Станіславом Лещінським, щоб, на випадок перемоги польсько-шведської коаліції, домовитися з Польщею про забезпечення державних прав України в системі Речі Посполитої; а водночас — і це було нове в політиці Мазепи — нав’язати стосунки безпосередньо зі Швецією. Останнє найбільш цікавило Гетьмана, але вимагало якнайбільшої обережності і найсуворішої конспірації. Віднині шлях до Швеції йшов саме через “станіславівську” Польщу, і не дивно, що головним завданням гетьманської дипломатії в 1706-1707 рр. було завершити переговори зі Станіславом Лещінським, розпочаті ще у 1704 р., під час перебування Гетьмана на Правобережжі.

        Станіслав Лещинський незабаром після своєї коронації, яка відбулася у Варшаві 4 жовтня 1704 р., надіслав (у жовтні того ж року) свого посланця, шляхтича Вольського, до Мазепи, який стояв тоді під Замостям. Гетьман, щоправда, не скористався його пропозицію, затримав Вольського, а листи Короля відіслав до Москви. Але в листопаді 1705 р. відновлюються зносини між Станиславом і Мазепою. Це сталося після Варшавської угоди 1705 р., яка  в пункті 8 передбачала поверненню Польщі “втрачених нею східних земель”, тобто Лівобережжя України (Гетьманщини). Гетьман, який перебував тоді в Дубні, близько познайомився і покумився в Білій Криниці з княгинею Ганною Дольською (першою дружиною князя Вишневецького). Княгиня була рідною тіткою Станіслава Лещінського, й вона стає головним посередником у подальших переговорах Гетьмана з Королем Станіславом, а згодом і з Карлом XII, з яким Дольська була знайома особисто.

        Нарвський договір 1704 р. між Росією і Польщею був підтверджений 30 березня      1707 р. у формі взаємних ґарантій. Не відкриваючи тим часом старшині своїх справжніх намірів, Мазепа домовлявся з Лещинським про об’єднання України з Польщею й Литвою на засадах Гадяцької унії. Питання про це принципово вирішене було вже у вересні 1707 р. У шифрованому листі княгині Дольської, одержаному Мазепою у Києві 16 вересня 1707 р., був укладений також лист від Станіслава Лещинського, в якому Король обіцяв «прийняти козаків по-батьківськи та задовольнити їх бажання».

        Ці переговори були завершені десь на початку 1708 р. укладенням формальної угоди між Гетьманом і Королем Станіславом Лещинським.

        На підставі цієї угоди Україна мала злучитись з Польщею як Велике князівство на таких самих основах як Велике князівство литовське, в його склад мали ввійти Правобережжя та Лівобережжя з Сіверщиною.

        Угода зі Станіславом Лещинським була важливим тактичним маневром Мазепи, що мав неабияке значення для тогочасної української політики. Передусім ця угода виводила Україну з антишведської коаліції й бодай формально забезпечувала її від воєнної руїни на випадок переможного руху шведів на схід.

        Карл XII спочатку дуже обережно, навіть негативно поставився до справи переговорів з Гетьманом Мазепою, який був загальновідомий як прихильник Царя Петра І та його зовнішньої політики. Так чи інакше Мазепа щільно пов’язував українсько-польську угоду зі своїми планами союзу зі Швецією.

        Договір Мазепи зі Станіславом Лещинським дуже вплинув на ставлення шведського Короля до пропозицій з боку Гетьмана. З одного боку, перехід Мазепи на бік Швеції позбавляв Петра І допомоги українського війська, яке з самого початку Північної війни билося на різних фронтах проти шведів. З другого боку, це створювало загрозу запіллю й комунікаціям російської армії. Але основне, зі шведського погляду, полягало у нібито «добровільному» приєднанні України до Польщі, якій це обіцяв Карл XII в 1703 році, в разі відмовлення її від будь-якого зв’язку з антишведською коаліцією.

        Союз України зі Швецією мав за собою поважну історичну традицію. Українські державні діячі, й насамперед Гетьман Мазепа, докладно знали про дружні стосунки України зі Швецією в часи Богдана Хмельницького й Івана Виговського.

        Перші спроби Гетьмана Мазепи нав’язати безпосередні зносини з Карлом XII належать до 1706 р. Карл XII віддавна, а особливо після завоювання Польщі й Саксонії, задумував похід проти Москви. Від цього походу взагалі, й зокрема від того чи іншого його напрямку (через Україну чи обминаючи її), багато залежало для України й політики Гетьмана Мазепи. Це питання набуває особливої актуальності в 1707 р., коли пожвавлюються українсько-шведські переговори.

        Як було відомо Мазепі, Король Швеції мав вирушити із Саксонії до Польщі, а звідти просто на Москву; коли б Цар, уступаючи, пішов десь набік, то Карл XII і далі, незважаючи на це, буде триматися напрямку на столицю Московської держави, щоб поставити там іншого царя, як це він учинив у Польщі. А до Києва має йти Король Станіслав з польським військом та шведською дивізією Реншильда.

        У вересні 1707 р. був у Гетьмана в Києві вінницький ректор Заленський, який у розмові з вищою старшиною запевняв, що їм нема чого боятися, бо «швед не на вас готується, а на Москву». Це відповідало планам Гетьмана, бо забезпечувало йому найвигіднішу, на його думку, для України позицію «вільних рук», конкретно — озброєного нейтралітету в боротьбі між Швецією та Росією.

        Ще більше пожвавлюються таємні зносини Мазепи з Карлом XII в 1708 р.

        Гетьман напередодні свого зриву з Москвою мобілізує всі свої зовнішньополітичні зв’язки і впливи. Він намагається заручитися допомогою з боку Криму, Туреччини, Молдавії та Валахії, православної ієрархії Близького Сходу, донських інсурґентів на чолі з наступником отамана Булавина— Ігнатом Некрасовим, нарешті, навіть з боку тих кіл московської знаті, що були в опозиції політиці Петра І. Все це робилося не тільки на широку міру, але й винятково майстерно. Навіть гра Мазепи з Петром була не дрібними хитрощами «зрадника», а складною дипломатичною грою, де Гетьман передусім і понад усе ставив інтереси України.

        Отримавши від Петра І наказ вирушити на зміцнення російського війська під командуванням царя у битві зі шведами під Полтавою, ввечері 28 жовтня 1708 року І.Мазепа у супроводі невеликого загону козаків зустрівся з Королем Швеції. І.Мазепа приїхав до Карла ХІІ з бунчуком та булавою – символами гетьманства. Він дякував Богу за позбавлення від царського рабства. Карл ХІІ запропонував І.Мазепі сісти, через повагу до його віку, а сам розмовляв з ним стоячи. Розмова шведського Короля з Гетьманом тривала до обіду 29 жовтня. За свідченнями очевидців І.Мазепа був людиною “освіченою, добре знав латинську мову, одразу ж сподобався Карлу ХІІ і був запрошений до королівського столу. Після обіду Король пішов у свої покої, а за ним Мазепа з бунчуком і булавою. На знак своєї покірності  королівській волі, він поклав їх до ніг шведського Короля. Згодом, вони попрощалися та І.Мазепа відбув до свого війська”. Під час відсутності І.Мазепи в його ставці в Батурині був наказ – “не пускати росіян, доки Мазепа не повернеться зі шведським військом”.

        Після зустрічі з І.Мазепою Карл ХІІ поширив універсал, в якому обіцяв “позбавити Малоросію від польської влади” і переконував народ служити Гетьману Мазепі, оскільки він “вступив в союз зі шведами не через легковажність і не заради власної користі, а через бажання звільнити свою батьківщину”. Цей універсал, складений в оригіналі латинською мовою Гереліном (шведський придворний) і перекладений на українську (очевидно П.Орликом), відіграв велику роль у справі переходу частини козаків на сторону шведів разом з І.Мазепою.

        Друга українсько-шведська угода була укладена між Гетьманом Мазепою і кошовим отаманом К. Гордієнком — з одного боку, і Королем Карлом XII — з другого боку, 8 квітня (нов. ст.) 1709 р. у Великих Будищах. Доповнюючи угоду 1708 р., вона говорить лише про те, що шведський Король зобов’язується не укладати мирової угоди з Царем, доки не визволить з-під московської влади України й Запоріжжя.

        Всі відомі зносини між Мазепою і шведським королем до самого вступу шведів на територію України провадилися через польські канали. Всякі спроби Гетьмана дістати від Карла XII визнання української державної незалежності повинні були натрапити на рішучий опір з польського боку, та й, зрештою, це суперечило б союзному договорові між Швецією і Польщею. Навіть коли Карл XII і Мазепа зустрілися на Україні й між ними була укладена угода, вона до кінця залишилася оповита великою таємницею, безперечно, з огляду передусім на Польщу й Станіслава Лещинського.

        Автентичні тексти угод до нас не дійшли, й тому їх тексти можливо лише частково реконструювати на підставі інших авторитетних джерел. За словами П.Орлика (в меморіалі “Déduction des droits de l’Ukraine” — “Вивід прав України”, складеному 1712 p.), зміст угоди 1708 р. був такий: “Україна і землі, до неї прилучені, мають бути вільними й незалежними; Король шведський зобов’язується оберігати їх від усіх ворогів; зокрема, Король має вислати туди негайно помічні війська, коли того буде вимагати потреба та коли цього будуть домагатися Гетьман та його Стани. Усе завойоване на території Росії, але колись належне “руському” (українському) народові, має бути повернене до Князівства українського; Мазепа мав бути князем українським або гетьманом довічним; після його смерті Генеральна Рада (“Стани”) мала обрати нового гетьмана; Король шведський не має права привласнювати собі ні титулу, ні герба Князівства Українського. Нарешті, для забезпечення цієї угоди і в інтересах безпеки (шведського війська) на території України на весь час війни передаються шведам міста Стародуб, Мглин, Батурин, Гадяч і Полтава”.
         
        Інформація надана Посольством України в Португалії
        Категорія: Статті | Добавив: ukremigrantpt (17/02/08)
        Переглядів: 770 | Рейтинг: 3.0/1 |
        Всього коментарів: 0
        Добавляти коментарі дозволяється тільки для зареєстрованих користувачів.
        [ Реєстрація | Вхід ]

        Використання матеріалів дозволяється за умови посилання на "Українці Португалії"
        Copyright © "Українці Португалії". м. Лісабон 2007р.
        Спілка Українців в Португалії