Цього року вже в дев’яте буде відзначатися Міжнародний день рідної мови.
Восени 1999 року на Генеральній конференції ЮНЕСКО було прийнято рішення щороку 21 лютого відзначати День рідної мови, як свято підтримки та розвитку мовної та культурної різноманітності.
Історія цього свята йде з Пакистану, де півстоліття тому, 21 лютого 1952 року, було вбито п’ятьох студентів, які мали зухвальство виступити за надання бенгальській мові статусу офіційної. Зрештою, після визвольної війни, в 1971 році, східна частина Пакистану виокремилась в незалежну державу Бангладеш зі своєю мовою.
Мова, як носій культури, традицій, цінностей та пріоритетів народу, як прояв його самобутності, ідентичності, є головним механізмом збереження духовних скарбів людей.
За даними ЮНЕСКО, в сучасному світі налічується близько шести тисяч мов, велика частина з яких опинилася на межі зникнення. Щороку повністю перестають вживатися близько десяти мов. Для того, щоб мова не зникла, за свідченнями науковців, необхідно щоб нею спілкувалися принаймні сто тисяч людей.
Мови постійно зароджувались, використовувались певний період й зникали, іноді навіть безслідно. Проте в наш час, цей процес відбувається вкрай активно. Утворення держав значним чином вплинуло на цей процес, адже потрібно було уніфікувати мову, аби встановити загальні норми спілкування.
Згадаємо відкриття Америки. А чи багато мов корінного населення материка зараз активно функціонує в суспільстві? Згадаймо колонізацію Африки, Азії. В Індії, наприклад, існує близько 1600 мов та діалектів, що створює певні перешкоди в спілкуванні між різними регіонами. Тому в країні все частіше починає використовуватися мова англійська, як універсальна, придатна і для домашнього і для офіційного спілкування, й для навчання. А місцеві діалекти поступово зникають…
Прикладів багато.
Проте найближчий-то в нас перед очима. Довгий час нас полонізувала Польща, русифікувала царська Росія та Радянський Союз. В результаті величезна частина нашої рідної держави спілкується так званим суржиком – змішаною мовою, сумішшю з двох чи більше мов. Тай суржиків в вас вистачає. На Львівщині свій, з елементами польських слів, на Закарпатті свій, в центрі українсько-російський, на сході – російсько-український.
Ми – українці, перестали цінувати свою мову. А вона, між іншим, визнана всім світом однією з наймелодійніших. Навіть легенда така є: «Коли Бог роздавав кожній нації якісь особливості, наділяв певними властивостями і характерними рисами, Україна спізнилася. Залишилась їй лише мелодійність та співучість. Україна прийняла дарунок і її мова стала милішою за спів солов’їний».
А що в нас залишилось сьогодні від тієї солов’їної мови наших дідів та прадідів?
Залишилось небагато, та й то лише в пам’яті. В повсякденні ж нас заполонили як не русизми, так американізми. Ми намагаємося вживати нові модні словечки, нехтуючи славними українськими відповідниками. Чому? Бо так круто, стильно. Так ми здаємось розумнішими, самим собі здаємось. А хотілося б знати, що про нас думають ті ж американці, коли ми ламаючи собі язика, намагаємося вимовити те, чого і в природі нашій нам не закладено?
Думаю що щиро посміхаються:)
ЮНЕСКО мабуть таки не даремно оголосила такий день. Українська мова в сучасних реаліях знаходиться не в найкращому стані. В побуті, в навчанні, в роботі, та навіть в державних справах та офіційних документах ми все частіше використовуємо слова паразити, не літературну, а то й ненормативну лексику.
І справа сьогодні вже не в експансії інших мов. Сьогодні справа в байдужому ставленні. Наші діти ростуть не знаючи яка вона та мелодійність рідної мови, чому її називають співочою?
Варто зазначити, що описане становище в Україні склалося не тільки з українською мовою. Те ж саме стосується й російської та інших мов національних меншин. Вони також останнім часом втрачають свою красу, вироджуються, забуваються найкращі зразки, універсалізуються, переймають «кращі» міжнародні здобутки лінгвістики.
Немає зараз мови Шевченка, Гоголя, Пушкіна...
Мова – це символ народу. Отож, шановне панство, пропоную хоча б один день на рік спілкуватися нашою рідною мовою(для кожного своєю), аби зберегти її хоча б для кількох наступних поколінь.
Sakhno,
вільний журналіст
|
