Українці Португалії

Геніальна українська поетеса, видатна мислителька та критик, талановитий прозаїк і перекладач, Леся Українка все своє життя і всю творчість присвятила справі боротьби за соціальне і національне визволення народу. «Велика дочка України» втілила у своїй творчості кращі почуття свого народу – його гідність, його мужність та непохитність у боротьбі за свободу та правду, його горду силу.

Леся Українка(Лариса Петрівна Косач) народилася 25-го лютого 1871 р. в місті Новоград-Волинському. Дитинство її проходило серед мальовничої волинської природи, в оточенні селянських дітей, від яких Леся переймала народні пісні та ігри, вчилася народної мови. Ще малою дитиною вона побачила, що є бідні та багаті, що одні працюють без просвітку і живуть у нестатках, а інші не трудяться та наживаються на праці трудящихся, що між експлуатованими та експлуататорами лежить глибока соціальна прірва.

Вже в ранньому дитинстві в Лесі виявилися ознаки туберкульозу кісток. Спочатку він захопив руку, потім поширився на ногу. 12-ти річна дівчинка пізніше писала, що вона була малою горда – щоб не плакати, вона сміялась. Так, вона дуже героїчно переносила тяжку хворобу. Сучасники згадують, що вони ніколи не чули від Лесі ні скарг, ні стогону, ні нарікань. Не чули цього від Лесі Українки і її слухачі.

Перший відомий вірш Лесі Українки – «Надія», яким відкривається зібрання її творів, написаний 1880 р., коли юній поетесі було 9 років. Такому ранньому розвитку таланту поетеси сприяла та особлива літературна атмосфера, що панувала в родині Косачів. Батьки часто влаштовували літературні конкурси, діти писали вірші або оповідання і тут же їх зачитували. Пізніше, молодою дівчиною, Леся Українка брала жваву участь у молодіжному літературному гуртку «Плеяда», де практикувався той же спосіб написання творів на задане слово. Так постали оповідання «Чашка», «Пізно», «Голосні струни», повісь «Жаль».

Поезія «Надія» була присвячена тітці Лесі Українки – Олені Антонівні Косач, яку царський уряд заслав до Олонецької губернії. «Політично неблагонадійним» для царизму був і Петро Косач – батько поетеси. Тема раннього вірша Лесі Українки дуже показова. Боротьба проти самодержавства, проти соціального та національного поневолення визначила характер творчості поетеси з перших її кроків на літературному шляху.

У найраніших віршах, написаних всередині 80-х рр., є ще чимало слів і мотивів, взятих з чужого голосу. Дівчинка-поетеса ще не завжди має свій погляд на явища. Наслідувальними та наївними з погляду висловлених у них ідей були, по суті ще дитячі, вірші: «Любка», «Сафо» тощо. Але поруч з ними вже з’являються поезії з ще несміливим, але власним голосом. Леся Українка пише про в’язня, на побачення до якого прийшла жінка з дитиною. Мале дитятко не розуміє, чому батько за гратами. Хай поетеса ще не може сказати, за що ув’язнений батько, хай вона ще намагається викликати тільки співчуття до нього та його родини, проте важливе одно– поетеса вже бачить людську недолю, бажає поділити разом з трудящими і їх радощі і їх великі бідування.

Леся Українка задумується над своїм місцем у житті, над призначенням її поетичного хисту. Вона казала, що людська недоля будила у неї не розпач, а бажання кращої долі, щаслившої. Вже в 80-х рр. у творчості Лесі Українки постають дві теми. З одного боку – людська недоля, з другого – покликання поета полегшити долю людини. Ці обідві теми не протистояли, а зумовлювали одна одну.

Музикально обдарована дитина, коли її захопив туберкульоз, змушена була відмовитись від гри на фортепіано – улюбленого її заняття в часи дозвілля.

Леся Українка вчилася дома. Пізніше в листі до Ольги Кобилянської вона писала, що вона навіть жодних шкіл не покінчила і взагалі систематично вчилась тільки того, що мені подобалось, а читала все без жодної заборони. Таке навчання мало свої переваги. В царській школі з першого ж класу задурманювали дитячі голови «законом божим» та історією царювання дому Романових. Леся Українка ще в молоді роки виробила собі ясний, не затьмарений релігійними забобонами погляд на світ. Крім української, російської та польської мов, вона досконало володіла французькою, німецькою, англійською, латинською, італійською та грецькою мовами. Перебуваючи якийсь час у Софії, Леся Українка вивчила болгарську мову.

Поетеса вчилась на зразках російської та української передової літератури, на творах Пушкіна і Шевченка, Гоголя і Котляревського, Лермонтова і Марка Вовчка. Інтерес до російської літератури був настільки сильний, що ще 14-річною дівчинкою Леся Українка разом зі своїм братом Михайлом переклала і за допомогою батьків надрукувала Гоголеві «Вечори на хуторі біля Диканки».

З малих літ Леся Українка полюбила й старанно вивчала народну творчість.Вона знала напам’ять сотні українських народних пісень. Багато з них було записано і видруковано окремими збірками. Леся Українка добре знала і любила російські народні пісні, високо цінила сербський народний епос. Не меншою увагою Лесі Українки користувалися й народні казки. Вона не раз говорила, що знає їх безліч і стільки ж може створити сама.

Леся Українка пильно вивчає твори російських революційних демократів. Бєлінський, Чернишевський, Шевченко, Герцен та Добролюбов роблять вирішальний вплив на формування її світогляду. Вона дуже цінує Чернишевського, за її словами, «першого популяризатора соціалістичних ідей 19-го століття, що виклав їх у систематичній формі». Але світогляд Лесі Українки не лишався незмінним. Від своїх перших вчителів – вона зробила крок далі і наблизилась до марксизму, засвоїла ряд важливих положень марксизму, хоч і не стала послідовним марксистом.

Леся Українка виступила в літературі в чорні дні олександрівської реакції. Революційні народники були розгромлені самодержавством, гинули у тюрмах та казематах. Відданих народові письменників, як Павло Грабовський, царизм засилав до Сибіру, де ще зовсім недавно томився великий російський революціонер-демократ Микола Гаврилович Чернишевський. Українська мова булла заборонена, і тому Лесі Українці доводилось друкувати свої твори за кордоном. У Києві збірка її поезій могла з’явитись у друку лише через двадцять років після того, як побачили світ перші її поезії в закордонних газетах.

Скрізь буде по світі шукати, між людьми питати,

Здійметься високо, високо в небесні простори

В ранніх поезіях Леся Українка велике місце приділяє пейзажам. Це видно з її дитячих віршів

Але це не безпредметне милування природою, проти якого виступав Павло Грабовський. За кожним її пейзажем ми бачимо не тільки поетесу, але й тот трудящий люд, якому вона віддала свій талант. Про це говорить цикл «Подорож до моря», написаний у 1888 р.

Кримські пейзажі викликають спогади про кримські поезії Олександра Пушкіна та Адама Міцкевича, до творчості яких поетеса ставиться з глибокою пошаною.

Вже в ці роки Леся Українка приходить до думки, що причина всіх лих полягає в несправедливому існуючому ладі, який треба усунути. Вона ставить перед собою питання – «як світ новий з старого збудувати?» Це – провідне питання, мета всієї творчості Лесі Українки.

1895 р. Леся Українка, перебуваючи в Софії, користувалася величезною бібліотекою свого дядька М. П. Драгоманова, в якій були всі недозволені в Росії твори, зокрема видання плехановської групи «Визволення праці». Тут же вона посилено студіювала антирелігійну літературу.Повернувшись на Україну, поетеса вивчає «Капітал» та інші твори класиків марксизму.

Мотив боротьби за новий лад, сподвання далекої перемоги звучить в нових віршах. Поетеса серед лиха співатиме пісні, сподіватиметься без надії, серед темної ночі самодержавства розшукує «зірку провідну».

В поезії «Мій шлях» Леся Українка роз’яснює, що вона розуміє під зіркою провідною:

В 1890 р. висловлене нею питання – «як світ новий з старого збудувати?» ще не діставало ясної відповіді. Поет-мислитель, Леся Українка шукала шляхів до встановлення нового світу. Вони їй уявлялись ще неясно: «страшне повстане скрізь землі рушення. І з громом упадуть міцні будови. Великий буде жах, велике й визволення». Але важливо, що перебудова світу в Лесі Українки навіть у цей час вже пов’язується з необхідністю насильного повалення існуючого ладу. Чогось конкретнішого вона ще не могла сказати, знала тільки, що «гук, потужний і величний, по всіх країнах має залунати і перекинути світовий стрій одвічний», тобто висловлює думку про одно часове повстання у всіх країнах.Тепер вона приходить до такого рішення: той «гук страшний я видобути мушу!»

Поетеса готова піти навіть на смерть за те, щоб людям «сяла сонцем правда і надія!». Поетичний образ зорі, що сяє крізь темний морок ночі, веде за собою, бадьорить і вселяє надію в конечну перемогу, – постійний у поезії Лесі Українки цих років. Найповніше втілення від дістав у вірші «Досвітні вогні».

Хто спить, хто не спить, - покорись темній силі.

Отже поетеса знайшла своє місце в громадському житті, знайшла мету, якій служитиме її талант. Вона боротиметься за те, щоб «на нашім світі влада світла стала!...», але на той час поетеса ще не зрозуміла добре, як станеться оте, змальоване у «Сні» Тараса Шевченка «страшне рушення».Воно більше нагадувало їй якусь страшну катастрофу.Та поетеса добре розуміє, що сьози, навіть «гарячі», навіть «огнисті», справі не допоможуть. «Заржавіють від сліз кайдани, самі ж ніколи не спадуть!» Тож вона закликає: «Берімось краще до роботи, змагаймось за нове життя!» Це вілразу визначило належність Лесі Українки до революційно-демократичного напрямку в українській літературі, поставило її поруч Івана Франка. Так тема людської недолі починає набувати нових обрисів і чіткого змісту, поступово переходить у тему боротьби за людське щастя. Леся Українка стає пропагандистом революційної боротьби, борцем за світлі волелюбні ідеали.

Шлях прокладала ясний через темне, бурхливеє

В тую країну, де усміх і сльози однаково ясні,

Особисте життя поетеси склалося дуже тяжко. До давньої хвороби в 1901 р. прилучився туберкульоз легенів, а в 1906-1907 рр. стався туберкульоз нирок. Леся Українка змушена була подовгу жити поза Україною. Зиму 1902-1903 рр. вона провела на італійському курорті Сан-Ремо, а в 1903 р. переїхала в Грузію. З літа 1905-го р. до половини 1906 р. вона мешкала у Києві, одначе стан її здоров’я настільки погіршився, що Леся Українка змушена була негайно виїхати в Крим. В Криму були написані «Кримські спогади»

З Криму Леся Україна змушена була негайно повернутись до Грузії, яка стала її другою батьківщиною. Але цілюще грузинське підсоння і поїздки до Єгипту вже не змогли врятувати поетеси. В липні 1913 р. стан її здоров’я став катастрофічним. З Кутаїсі, де Леся Українка мешкала останнім часом, її перевозять до міста Сурамі. Тут 1-го серпня 1913 р. вона померла. Її тіло перевезли на Україну і поховали в Києві на Байковому кладовищі. Похоронна процесія перетворилася в політичну демонстрацію, якої не в силі був зупинити численний наряд поліції.

Леся Українка глибоко вірила в високе призначення людини з народу, в її високогуманні почуття і тільки їй властиве здорове розуміння краси, поетичності. В драматичній казці «Лісова пісня» Мавка, що втілює численні риси істоти, не зв’язаної й не спотвореної умовностями капіталістичного суспільства, з великим смутком говорить Лукашеві, що йому несила «своїм життям до себе дорівнятись», тобто, що трудяща людина – це справді прекрасне, найкраще, що створене природою, але її життя тяжке та нестерпне, воно в людині глушить таланти. Устами Мавки говорить сама поетеса, і знаменно, що перше ніж сказати цю думку, Мавка зазначає, що вона «не дорікає». Саме цього і не хочуть бачити безрідні космополіти, які силкувалися очорнити народ.

Доба реакції наклала свій відбиток і на долю героїв «Лісової пісні». Сумно закінчується їх життя. Гинуть Лукаш та Мавка, помирає дядько Лев, на тяжкі злидні приречені Килина з дітьми. Здавалося б, нема перспективи. Але не такі закони буття. В житті кінець кінцем переможе все волелюбне, життя запанує над тліном, поезія вільного життя – над пітьмою ночі. В поєдинку з царем пітьми – «тим, що в скалі сидить», Мавка, випроставшись, гордо кинула:

Леся Українка, стоячи близько до визвольного громадського руху, віддавала йому всі сили, сіяла розумне, добре, вічне. Такою вона і лишилась в серцях людей.