14.47
Українці Португалії
РеєстраціяВхід
Вітаю Вас, Гість · RSS
 
Меню
 
Категорії
Статті [75]
Релігія [19]
Рara os falante de portugês [74]
Історичний календар [12]
 
Форма входу
 
Пошук
 
Партнери
    znimky.net tamada.lviv.ua Українська Правда Ансамбль Джерельце Українці Угорщини TopUA: Український хостинг Пластовий Портал - твоя віртуальна домівка Майдан Українські традиції Спілкуйся Українською Арт-Вертеп

     

         
        Статистика

        В онлайн всього: 1
        Гостей: 1
        Користувачів: 0
        Каталог статей
        На початок » Статті » Статті

        ЛЮДСЬКІ СЛЬОЗИ НЕ ПАДАЮТЬ
        25.03.2008р.

        Моя мрія - повернути із забуття ім'я гідного сина України Олекси Танцюри. Він, як і тисячі побратимів, свідомо пішов на страту, забувши про інстинкт самозбереження. Вони були молодими, вродливими, розумними, у розквіті сил, залюбленими в Україну, прагнули, щоб Україна розквітла пишною квіткою серед народів світу. Не шукали ні срібла, ні золота, а  понад усе хотіли, аби рідна земля була вільною, щоб на родючих ланах колосилася пшениця, а в державі господарював Тризуб - символ, що поєднує в собі Добро, Мудрість, Справедливість. Тисячі вірних синів України пішли в небуття, а серед них - мій тато, Олекса Трохимович. Їх десь прикопали більшовицькі поплічники. Без хрестів, без Божої молитви, без благословення. Відтоді минуло шість десятиліть. Хто про них згадає?

        Мій батько народився у мальовничому співочому селі Зятківці на Поділлі. Дід Трохим Іванович мав 9 дітей - четверо дівчат і п'ятеро хлопців. Гнат  Танцюра - видатний фольклорист, етнограф зі світовим ім'ям - рідний брат мого батька. Дід мав чотири десятини поля, леваду, коней, волів, кузню. Вдатно господарював. Двічі обирали його люди сільським старостою, бо користувався їхньою повагою і довірою. Наприкінці життя дід Трохим був старостою у храмі. А діти особливо не розкошували.  Олекса  після закінчення церковно-приходської школи вирушив до Гайсина в гімназію з полотняною торбою. Щодня заради знань долав 20 кілометрів. Бував не раз битий однокласниками: «селянин з торбою, геть!» На час армійського призову  мав гарну освіту, засвоїв навіть азбуку Морзе.

        Поруч з селом, на залізничній станції, 1917 року формувалася армія Симона Петлюри. Пішов. Подружився з козаками, і... більше до села не повернувся. Закрутив Олексу Танцюру буревій 1918 року. Боронив Київ під проводом Петлюри, працював в адміністрації першого президента України Михайла Грушевського. Перебував у близькому оточенні президента, бо існувала реальна потреба у досвідчених і розумних людях. Очевидно, стало у нагоді батькове знання азбуки Морзе, адже більшовики перекрили дротовий зв'язок довкола Києва, і саме Олекса Танцюра міг його утримувати. За це й отримав винагороду від Михайла Грушевського - золоту іменну медаль. Мені довелося бачити ту медаль із зображенням Тризуба, жовто-блакитного прапора і написом «Танцюра Олекса Трохимович». Упевнений, що мій батько не був сторонньою людиною у боротьбі з більшовиками. Він часто їздив до Львова.  Коли більшовики «залікували» Михайла Грушевського, то розпочали полювання без правил і законів на його однодумців, соратників, побратимів. 

        Будь-яка людина, живучи за законами Всесвіту і розумно осмислюючи життя, обов'язково приходить до Бога. Тато закінчив Київську духовну семінарію. Одружився, народилося нас п'ятеро.  Але, хоча він був рукоположений, та не   мав приходу. Тому працював дяком у храмі Святої Покрови міста Цуманя на Волині і водночас - начальником поштового відділення. Майже всю зарплату витрачав на передплату різних газет, журналів, нот для свого церковного хору. Зібрав бібліотеку -  більше семи тисяч книг. Пізніше НКВС вивозив її і палив на міліцейському подвір'ї так, що полум'я піднімалося вище дерев. То були твори Франка, Шевченка, Хвильового, Багряного, Грушевського - суцільна «крамола». Це відбувалося 1946 року і стало крахом нашої родини, перетворивши нас усіх на «ворогів народу». Щодо мене особисто з'явився ще  й припис - «особливо небезпечний», хоча на той час навіть «шмайсера» в руках не тримав. Коли збирався до школи у перший клас, мама працювала медсестрою у партизанів, які й подарували мені командирську сумку з планшетом. Тато ж під час війни  влаштував удома школу, навчаючи дітей українській мові, історії України тощо. Волинь саме перебувала під протекторатом Польщі, і через те енкаведисти не змогли швидко знайти Олексу Танцюру. А шукали повсюди. Брата його, Гната, жорстоко катували, але той направду не знав, де Олекса.

        1943 року, коли фронт пішов на Захід, батько затужив і часто казав учням, що   довго він з ними вже не буде. Міг би втекти, податися за кордон. Міг би прикопати медаль від Грушевського, та хіба ж можна - то ж з рук президента. Не зміг переступити через власну честь і кинути дітей. А 1946 року прийшли з обшуком, знайшли медаль. Енкаведисти не могли натішитися, катували батька в Цумані. Били і маму. Вона приносила батькові їжу, але йому не дозволяли навіть води. Присудили татові 15 років заслання. Опинився у Пермській області на лісоповалі. Писав листи часто. Коли згодом і я опинився в тих краях, то довідався, що один лист на волю коштував в'язню триденного пайка. Ми, діти, часто голодували, бо мати висилала татові все, що могла. Він дякував, але сповіщав, що карні злочинці, яких тримали разом з політичними в'язнями, давали йому лише понюхати харчі. Робота на лісоповалі - не з легких: сніги-морози, куце харчування, а норма - 6 кубометрів на людину щодня (зрізати, розкряжувати, стягнути, заштабелювати). І все - вручну. Навесні 1947 року батько написав останнього листа: не годують, наївся зеленої лободи, попрощався. Що таке лобода - він знав, бо був лікарем-травознавцем: бабуся Оксана передала йому свої знання у спадок... Батька не стало.

        Енкаведисти оббрехали мого батька, приписавши йому, буцімто під час війни був старостою села, заганяв молодь у вагони і відправляв до Німеччини, забирав у людей хліб для німців. Такий вирок я особисто прочитав у документах, які зберігаються в СБУ міста Луцька. Відмити такий бруд майже неможливо. Проте жителі Цумані не вірять брехні і зараз збирають кошти для увічнення пам'яти Олекси Танцюри. Вже замовили мармуровий камінь у Житомирі, визначили місце для пам'ятника біля церкви Святої Покрови. Але далі, на жаль, справа не рухається. На моє прохання до Цумані приїздив журналіст, публіцист, письменник, член незалежної журналістської спілки Волині Олександр Середюк, який ще є директором Музею української давнини під відкритим небом у Рокитах. Пан Олександр обійшов усіх літніх жителів Цумані з диктофоном. Люди розповіли, що Олекса Танцюра був дяком, а ніяким не старостою села. І до всього - жодної людини з Цумані не вивезено до Німеччини. Хліба теж не вивозили, бо його не було у цьому поліському краї. Про тата розповідають тільки хороше: лікував людей, ставив у селі вистави, мав гарний голос, грав Петра у  «Наталці Полтавці», керував церковним хором, з яким об'їздив весь захід України.

        1947 року і мене більшовицька влада запроторила на сумнозвісну станцію Зима, у тайгу. Туди потрапляли тисячі, а поверталися - одиниці. Мені пощастило: завдяки молитвам добрих людей я повернувся, відбувши 13 років покарання.  1998 року мене реабілітували і, дякувати Богові, добавили 25% мінімальної пенсії, тобто 4 гривні. Щодо майна, то сказали, що відшкодують вартість за умови, що я покладу на стіл доручення на отримання цих грошей, надане ... моїми батьками. Мертвими.

        Де материна могила - я знаю, а де прикопаний мій стражденний тато - невідомо. Вони вже ніколи нічого не зможуть мені доручити. Ось яка блюзнірська ситуація.

        І ще. Мене - реабілітували, а батька - ні. Тому я шукаю шляхів до Правди. Людина завжди залишає сліди на світі. Десь же є інформація про Олексу Танцюру. Шукав я пана Петра Содоля зі Львова, але він емігрував до Америки і забрав з собою архів.

        Відгукніться, хто знає бодай щось про мого батька - Олексу Трохимовича Танцюру - соратника першого президента України Михайла Грушевського.

        Петро ТАНЦЮРА,

        колишній політв'язень

        м. Гайсин,

        Вінниччина
         
        Джерело : http://nacija.org.ua/
        Категорія: Статті | Добавив: ukremigrantpt (25/03/08)
        Переглядів: 446 | Рейтинг: 5.0/1 |
        Всього коментарів: 0
        Добавляти коментарі дозволяється тільки для зареєстрованих користувачів.
        [ Реєстрація | Вхід ]

        Використання матеріалів дозволяється за умови посилання на "Українці Португалії"
        Copyright © "Українці Португалії". м. Лісабон 2007р.
        Спілка Українців в Португалії