21.05.2008р.
Наприкінці 2007 року у Видавництві «Літопис УПА» в серії «Бібліотека», том 8, вийшла книга Лесі Онишко «Нам сонце всміхалось крізь ржавії ґрати. Катерина Зарицька в українському національно-визвольному русі» (928 ст.).
Протягом останніх років з’явився значний доробок наукових і науково-популярних праць, присвячених діяльності ОУН і УПА. Цікавість до цього періоду об’єктивно зумовлена довголітнім замовчуванням та викривленням історичних фактів у радянський час, адже головною метою цих організацій було утвердження Української Самостійної Соборної Держави. Незважаючи на чималу кількість історичних розвідок про боротьбу ОУН і УПА, позитивний висновок науковців урядової комісії щодо визнання членів підпілля борцями за волю України, в українському суспільстві триває гостра полеміка навколо їх методів і засобів діяльності. На часі стало глибоке переосмислення не лише багаторічної боротьби українського народу за державну незалежність, але й вивчення здобутків руху через аналіз життєвого шляху керівників ОУН і УПА.
Книга Лесі Онишко покликана заповнити прогалину у дослідженні українського визвольного руху, особливостей його функціонування, форм і методів боротьби на прикладі життя та діяльності Катерини Зарицької. Авторка органічно вплела головні етапи розгортання визвольної боротьби крізь призму життєвого шляху активістки ОУН, організатора та керівника підпільного УЧХ, публіциста, довіреної особи Романа Шухевича, багатолітнього в’язня польської та радянської тюрем, акцентуючи увагу на тих ділянках де масово залучалося українське жіноцтво. Робота ґрунтується на чисельних архівних матеріалах, передусім, Галузевого державного архіву СБУ в Києві. У книзі представлено епістолярну спадщину Зарицької – листи до батьків, сина, чоловіка. Вони не лише змальовують внутрішній світ жінки, але й дозволяють читачеві оцінити її силу волі, адже не кожен у брудній калюжі може побачити зорі, – в кожній ситуації віднаходити позитивні моменти.
В першому розділі «Суспільно-політичні погляди Катерини Зарицької» авторка висвітлила етапи становлення її світогляду, який формувався під впливом родинного виховання, навчання в гімназії Василіянок, участі в Пласті, а також роботи в підпільній організації «Юнацтво ОУН».
Другий розділ «Катерина Зарицька і ОУН» ґрунтується на матеріалах Варшавського та Львівського судових процесів, які продемонстрували заанґажованість Зарицької в ОУН та її активну участь в дівочій бойово-розвідувальній п’ятірці. Авторка залучила до наукового обігу не лише матеріали Львівського державного історичного архіву, але й приватний архів д-ра О. Павенського – адвоката Зарицької, що посприяло глибшому розумінню процесів, які вплинули на хід згаданих судових процесів. Це дозволило авторці простежити еволюцію поглядів Зарицької - від прихильниці до активної діячки. Очевидно, що подальша її діяльність як референта юнацької та жіночої мережі ОУН на західноукраїнських землях, пропагандиста та активного публіциста, відомого під псевдонімом У. Кужіль, співробітника підпільного видання ОУН «Ідея і чин», є яскравим підтвердженням цього.
У третьому розділі: «Катерина Зарицка і УПА» Л. Онишко простежила зародження та етапи становлення УЧХ, еволюцію визвольного руху на завершальному етапі Другої світової війни та після її закінчення. Вона зуміла, як довірена особа Романа Шухевича, налагодити роботу зв’язкових Головного командира УПА та з їх допомогою забезпечити надійні «хати – постої», є особливо важливою з огляду на зацікавленість громадськості до постаті Шухевича.
Четвертий розділ – «В’язниця та мордовські табори» змальовує поневіряння Катерини Зарицької після її арешту 21 вересня 1947 року на залізно-дорожній станції Ходорова. Вона пережила пекло радянського слідства, камеру – одиночку, етапи та Володимирську централь.
В останньому розділі праці дослідниця проаналізувала сучасні джерела та історіографію з представленого питання, зробила словник слів іншомовного походження, які вживала К. Зарицька у своїх листах. Доповнюють роботу чисельні світлини, більшість з яких друкується вперше.
Біографія Катерини Зарицької
Катерина Зарицька походила з національно свідомої родини. Обоє її батьків були вихідцями з родин греко-католицьких священиків, батько Мирон згодом став відомим математиком. Вона народилася 3.11.1914 року у м. Коломия. Навчалася у Тернопільській державній гімназії у 1923-25, згодом в 1925-32 у приватній жіночій гімназії СС Василіянок у Львові. Була активною пластункою. В 1930 вступила до підпільної організації “Юнацтво” ОУН, виконувала обов’язки бібліотекаря забороненої літератури.
В 1932 була залучена до роботи в дівочій бойово-розвідувальній п’ятірці під керівництвом Марії Кос. 8.11.1934 заарештована польською поліцією у Львові в помешканні батьків на вул. Шимоновича, 5 у справі вбивства міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Пєрацького. У ході слідства було доведено причетність дівчини до вбивства донощика Я. Бачинського, до замаху на підкомісара львівської тюрми Бриґідки В. Кособудзького та друкарню газети “Праця”, яка публікувала провокаційні статті проти ОУН, а також висвітлено її роль в організації втечі за кордон Григорія Мацейка – виконавця замаху на Б. Пєрацького. Засуджена варшавським та львівським судом до 4,5 років ув’язнення, яке відбувала у тюрмах Львова, Чорткова та Станиславова. Вийшла на волю 8.05.1939. У Святоюрському соборі 05.11.1939 взяла шлюб з Михайлом Сорокою, теж колишнім в’язнем. 22.03.1940 року їх обох заарештував відділ НКВД як прихильників ідеології націоналізму та членів ОУН. З цього часу їх життєві шляхи розійшлися назавжди. З початком Другої світової війни працювала в українській організації “Січ”, а з 1942 інструктором та дійсним членом крайового проводу “Юнацтва” та жіночої мережі ОУН. Проводила практичні заняття з референтами-пропагандистами обласних осередків ОУН Тернопільської, Станиславської, Дрогобицької та Львівської областей.
На початку листопада 1943 року її було введено до складу Галицького крайового проводу ОУН і призначено референтом УЧХ (Українського червоного хреста). Вона створила чотири головні відділи підпільного УЧХ. Перший, медично-санітарний, відповідав за організацію невеличких лікарень, бункерів, перев’язувальних пунктів, добирав медичний персонал, опікувався пораненими і хворими. Другий, фармацевтичний, займався заготівлею медичних препаратів, виготовленням ліків та їх магазинуванням. Третій, суспільної опіки, піклувався про родини членів ОУН, УПА. Четвертий, господарський, влаштовував вишколи медиків і дбав про їх технічне забезпечення. За активну роботу в організації УЧХ Президія Української Головної Визвольної Ради нагородила Катерину Зарицьку Срібним Хрестом Заслуги.
У березні 1945 пройшла курси пропагандистів у с. Бишки Бережанського р-ну Тернопільської обл. і була призначена зв’язковою головнокомандувача УПА Романа Шухевича. Виконувала особливо важливі завдання зі зв’язку й контактування між членами Проводу ОУН, контролювала виконання доручень Шухевича, слідкувала за надходженням пошти, вирішувала нагальні проблеми краю. Починаючи з 1946 брала активну участь в роботі ГОСП (Головного осередку пропаганди ОУН). Її перу належать ряд праць суспільно-політичного характеру, зокрема: “Науковість діалектичного матеріалізму”, “Найбільш демократичні вибори”, “Большевики і національне питання”, “Шляхи російського імперіялізму”, “Чи большевики ведуть до комунізму”, підписані літературним псевдонімом У. Кужіль. З травня 1947 працювала в редакції підпільного журналу “Ідея і чин”. За активну пропагандистку роботу нагороджена Бронзовим Хрестом Заслуги. Арештована 21.09.1947 в Ходорові. Під час допиту вжила отруту, але залишилася живою. Протягом п’яти років перебувала в камерах – “одиночках” у Львові та в Києві. Офіційно засуджена комісією ОСО 20.11.1948 до 25 років тюремного ув’язнення з конфіскацією майна. Відбувала покарання у Верхньоуральську Челябінської області, згодом – у Володимирській в’язниці Володимирської області. 3.04.1969 р. її було переведено до табору суворого режиму в с. Лісне, а потім – у с. Барашево Мордовської АРСР.
Вийшла на волю 21.09.1972. Проживала у Волочиську Хмельницької обл. Незважаючи на постійні стеження і цькування, К. Зарицька знаходила в собі сили допомагати іншим, особливо політв’язням, відшукувала кошти на перекази, посилки, бандеролі для тих, хто залишався за ґратами. На 72-му році життя серце мужньої українки перестало битися. 30 серпня її поховали у Львові на Личакові в родинному гробівці. Згодом Катерина Зарицька була перепохована на Личакові поруч зі своїм чоловіком Михайлом Сорокою, тіло якого вдалося перевезти з Мордовської АРСР 28-го вересня 1991 року.
За матеріалами майдану | 
