Коротка історія

Протягом трьох перших сторіч християни не мали окремого празника Христового Різдва. У той час був тільки празник Богоявлення, яке святкували 6 січня. Цей празник поєднував у собі і Христове Різдво і Хрещення Ісуса в ріці Йордані. Грецьке слово "Епіфанія" чи "Теофанія", що значить "З'явління" чи "Богоявлення", у перших віках християнства означало не тільки появу Ісуса Христа при його хрещенні, але і його появу на землі, тобто його народження.

Про давню злуку цих двох празників і їхнє святкування в один день свідчить тотожний уклад у нашому богослуженні. Схема богослужби цих празників одна й та сама. Обидва мають навечір'я з постом, Літургію святого Василія Великого з вечірнею у навечір'я, царські часи, велике повечер'я зі співом "З нами Бог", на Літургії "Єлици" і т. п. Різниця в їхньому богослуженні полягає тільки у змісті богослужби.

У перші століття деякі Церкви, а передусім Західна, з празником Богоявлення пов'язували не тільки Христове Різдво і його Хрещення, але й поклін трьох мудреців, чудо в Кані Галилейській, чудесне розмноження хліба, а подекуди навіть і воскресення Лазаря, бо всі ті події це свідки Богоявлення — появи Бога на землі. І якраз святкування більшої кількости подій із життя Ісуса Христа разом з празником Богоявлення було одною з головних причин, чому Західна Церква перша відділила Христове Різдво від Богоявлення і почала святкувати його окремо.

За прикладом Західної Церкви згодом і Східні Церкви починають празнувати Христове Різдво 25 грудня. Вирішальну роль у цій справі мали три великі Отці Східної Церкви: святий Василій Великий, святий Григорій Богослов і святий Йоан Золотоустий. Святий Василій Великий ( V 379) був першим, хто почав святкувати Христове Різдво 25 грудня в Кападокії між 371 і 374 роками. Йому приписують одну проповідь на Христове Різдво. Під його впливом святий Григорій Богослов ( V 390) запроваджує цей празник у Константинополі. 25 грудня 379 року він починає свою проповідь словами: "Христос родиться — славте! Христос з небес — зустрічайте: Христос на землі — величайте!" А відтак далі говорить: "Сьогодні празник Богоявлення або Різдва, бо так і інакше зветься цей день і дві назви даються одному празникові тому, що Бог з'явився людям через народження... Від з'явлення — назва Богоявлення, а від народження — Різдво. Ось таке торжество празнуємо сьогодні — прихід Бога до людей..."

Пізніше, коли Христове Різдво на Сході стало окремим празником, то за Богоявленням 6 січня залишилася тільки подія Христового Хрещення.

Службу на празник Христового Різдва уклали Роман Сладкопівець, патріярх Герман, Андрій Критський, Йоан Дамаскин, Косма Маюмський і патріярх Анатолій.

У VI ст. свята Єлена, мати цісаря Костянтина Великого, побудувала у Вифлеємі храм у честь Христового Різдва. У кодексах цісаря Теодосія з 438 року і цісаря Юстиніяна з 535 року знаходимо закон про загальне святкування празника Христового Різдва.

Про ікону

Іконографія празника Різдва Христового на християнському Сході — це не сентиментальна сценка народження маленької дитини, а зображення приходу на світ Сонця правди, яке просвічує цілу вселенну. Дитятко Ісус в самому центрі композиції, на тлі темної печери, бо Він — світло світу, щоб розвіяти темряву (Йо. 1, 9). Христові ясла нагадують гробницю, а пеленки — погребальні пов'язки, бо Він своєю смертю має перемогти темряву, гріх і смерть. Христос народжується у пустині поза містечком Вифлеєм, бо від самого початку грішний світ Його не прийняв (Йо. 1, 11). Богородиця лежить, відпочиваючи на величному ложі, застеленому символічним червоним диваном, бо ж вона стала матір'ю Царя Христа. її вираз гідний, поважний, як годиться новій Єві, матері нового, відродженого людства. Її задума нагадує нам про те, що вона зберігала всі Божі таїнства у своєму серці (Лк. 2, 19). Вгорі видно небесний півкруг, з якого світить путеводительна звізда. Це символ Божої всюдиприсутності у цій спасительній епохальній події.

Йосиф зображений віддалік — знак того, що він не є природним батьком Ісуса. До нього підходить спокусник під виглядом старого пасту ха й збуджує в ньому сумніви. Однак Йосиф, як знаємо зі Святого Письма, залишився вірним Богові. Тому він є для нас прикладом віри, покори та відданості Божим планам спасіння. Ангели з дивом споглядають на Боже Слово в людській природі. Вони оспівують цю незбагненну подію та виявляють готовність служити Йому. Пастухи та мудреці символізують неосвічену та високоосвічену частини людства, які вірять вістці про народження Христа. Вони представляють як ізраїльський, так і неізраїльські народи. Навіть звірята, віл та осел, впізнають свого Сотворителя — Боже Слово (Іс. 1, 3).

Жінки, які купають Дитятко Ісуса, нагадують нам, що це було справ­жнє, природне народження. Купіль також є прообразом Хрищення Христа. та всіх вірних.

Праворуч на іконі — пастух, який вислуховує благовість ангела, він є представником вибраного народу, того народу, якого шукав сам Бог, і цей Бог тепер сходить як добрий Пастир, щоб зібрати своє стадо, до якого Він промовляє вже кілька століть, "багаторазово і багатьма способами" (Євр. 1, 1). У центрі розміщена вифлеємська яскиня, в якій у повноту часів з'явилася благодать Спасителя, нашого Бога (див. Тит. 2, 11), щоб примирити усіх, далеких і близьких (див. Еф. 2, 17).

Дерево на передньому плані нагадує пророцтво Ісаї, що Месія буде гілкою з дерева Єссея, батька царя Давида (Іс. 11, 1). Воно також нагадує нам, що Христос відкупить людство на новому дереві — дереві життя, тобто на хресті.

Наша східна літургія велично оспівує Різдво Христове майже безчисленними стихами й гимнами. Вона вказує, що хоч грішний світ не прийняв Христа, зате представники всього небесного й земного сотворіння, яке є слухняне Богові, вітають нового Адама й Спасителя світу.

Тропар та кондак

Тропар, глас 4: Різдво твоє, Христе Боже наш, засвітило світові світло розуміння: в ньому бо ті, що звіздам служили, від звізди навчилися поклонятися тобі — Сонцю правди, і пізнавати тебе — Схід з висоти. Господи, слава тобі.

Слава, і нині: Кондак, глас 3: Діва днесь преістотного родить і земля вертеп неприступному приносить. Ангели з пастирями славословлять, а волхви зо звіздою подорожують, бо ради нас родилося дитя мале — превічний Бог.

Послання святого апостола Павла до Галатів 4, 4-7

Браття, коли скінчився час, Бог послав Сина Свого, що народився від жінки, народився під законом, щоб відкупити тих, які під законом, щоб ми прийняли усиновлення. А що ви сини, Бог послав у ваші серця Духа Сина Свого, Який взиває: Авва - Отче! Тому ти вже не раб, а син; а коли син, то спадкоємець Божий через Ісуса Христа.

Євангеліє від Матея 2, 1-12

Коли Ісус народився у Вифлеємі Юдейськім, за днів Ірода царя, ото мудреці зі Сходу прийшли в Єрусалим, кажучи: Де є роджений цар юдейський? Бо ми виділи звізду Його на сході, і прийшли поклонитися Йому. І почувши це, Ірод цар стривожився, і ввесь Єрусалим з ним. І зібравши всіх первосвящеників і книжників людських, випитував від них, де Христос має народитися. А вони сказали йому: У Вифлеємі Юдейськім; бо так було написано пророком: І ти, Вифлеєме, земле Юдова, нічим не менший єси між владиками Юдовими, бо з тебе вийде вождь, що пастиме люди Мої Ізраїля. Тоді Ірод тайкома призвав мудреців і випитував від них про час явленої звізди. І, пославши їх у Вифлеєм, сказав: Ідіть і розпитайте совісно про дитя; і як знайдете, звістіть мені, щоб і я пішов поклонитися Йому. А вони, вислухавши царя, пішли. І ось звізда, яку вони бачили на сході, ішла перед ними, аж поки прийшла і стала вгорі, де було дитя. А побачивши звізду, зраділи радістю великою вельми. І прийшовши в храмину, побачили дитя з Марією, матір'ю Його, і, впавши, поклонилися Йому; і відкривши скарби свої, принесли Йому дари: золото, і ладан, і смирну. І прийнявши вістку у сні не повернутись до Ірода, іншою путтю відійшли у край свій.

Проповідь

Всесвітліші та Всечесніші, ВПреподобні та Преподобні отці!
ВПреподобні сестри та брати!
Достойні представники Влади!
Дорогі брати й сестри, що молитеся з нами у церкві та біля телеекранів!

Насамперед, звертаюся до вас словами радісного вітання, що керуємо одні до одних в період Різдва Христового: «Христос раждається!» Вірю, що це вітання приносить спокій та радість у кожну християнську душу, котра прагне його та має віру, що внутрішній мир, довірившись Богові, можна посідати. З приходом Спасителя на землю, світ наповнився великою радістю і це звістив ангел, коли народився Ісус Христос: «… звіщаю вам велику радість, що буде радістю всього народу» (Лк 2,10). Ще далеко перед приходом Ісуса Христа пророк Ісая з радістю вказує на Спасителя: «Ось я поставив його свідком для народів, князем-володарем народів» (Ісая 55,4). Боже Дитя приходить в окреслений Господньою волею історичний час. Господь, що став людиною, ввійшов в конкретну людську культуру - юдейську. Від цього часу – Боже сталося людським, а вічне - дочасним. Бог став людиною з усіма її властивостями, крім гріху. Щоб це здійснилося, Марія з Йосифом спішать до Галилеї, на південь у Вифлеєм.

Все при народженні відбувалося звичайно, без особливої шани від людей для Спасителя, «чудесного порадника, сильного Бога, Князя миру». Бракувало піднесення, про яке згадував пророк Ісая, не спостерігалося «помноження радощів та збільшення веселощів» (пор. Ісая 9,2). Не було радості в малому Вифлеємі, не знайшлося навіть місця у заїзді - для Марії та Йосифа, що ж говорити про куток в помешканні? Людно було по причині прибування подорожних на перепис у містечко. Виняткова нагода була у прибулого люду до Вифлеєму, що мали можливість вітати народженого Месію. На жаль, так не сталося, люди були зайняті своїми справами, котрі вважали важливішими за те, що відносилося до народженого Спасителя світу, заодно й до свого власного спасіння. Ангели сповістили про народження Сина Божого пастушкам, ці – людям; прийшли аж з далекого краю мудреці, а вифлеємський люд був байдужий до народження Спасителя. Це продовжується і в наш час, бо кожна особа старається мати час для себе, для своїх потреб, але для любові Бога, для вшанування його через зберігання заповідей, - часу й бажання бракує. Для Ісуса чомусь не було місця і не дивно, що забракло теж місця для Йосифа і Марії. Месію, можливо б люди прийняли, але вагітної матері і її мужа - ні! Тому і Месія народився поза містом. Та й більшість із людей не дуже люблять побожних й простих осіб, їм краще бути з ними на відстані. Христос входить в положення людської біди, в закам’янілість людського серця, в його духовну низину, стає бідним та пониженим, щоб нас учинити багатими й піднесеними до небес...

Чувся ангельський хоровий спів. Показався блиск величної Господньої слави. Хто ж звернув увагу? Хто побачив усе це? Такі питання не важні, не мали значення, - прийшов Спаситель світу до людей. Важливо те, що і хор ангельський, і відблиск Божої слави не залишають сумніву відносно гідності новонародженої дитини. «Невже й ви бажаєте відступитися?» (Ів 6,67), - запитував пізніше Ісус, маєте всі на це право, але я не перестану бути Сином Божим, вашою любов’ю та вашим спасінням. Це - Спаситель, Месія, Син Божий. Важливо, - до нього приближаються пастирі. Вони швидко пізнали його і прийняли. Він теж - Пастир. Добрий пастир, що знає кожну людину-овечку до глибини серця (пор. Ів 10,14), знає усіх своїх, дуже їх любить, розшукує їх й умирає за них. Він, не забуваймо, народився у домі пастирів, там, де часто перебували їх вівці, - і пастухи з ними. І ясла «пізнали» вагітну, і стаєнка прийняла її «мужа», вони разом прийняли його у холодному місці, Спасителя, дорогого Пастиря. Бідність і простота вийшли назустріч Володарю, а він не відштовхнув їх, кинувся у їхні обійми. Тому, ради убогості, Бог буде дарувати багатство, а ради простоти й пониження - любов. Люди очікували Бога, а не зауважили чоловіка, тому й не прийняли Бога. В серцях мешканців Вифлеєму не було місця для мандруючого Бога з неба на землю... І тепер чуються розмови про Бога, але люди не бажають мати його в серцях і його науку у своєму житті.

Святий ап. Павло закликає, «щоб ми, зрікшись нечестя та грішних бажань цього світу жили тверезо, праведно й благочестиво в нинішньому віці» (Тит 2,12). Так, наше життя як християн, не може бути яким-небудь, але – праведним. Чому у нас особисто та у державі безлад та нетерпимість? - Бракує правди, любові та бездоганності у наших душах. Говориться багато – робиться мало. Не вистачає праведних людей, бракує харизматичних лідерів. Бог народився убогим і простим, а люди бажають багатства, посад та значення. Христос навчає, що багатим трудно здобувати Царство Боже; що без несення хрестів й терпіння, любові до кожної людини, людина перестає бути людиною. Навчімося із сьогоднішнього свята того, що мешканці Вифлеєму, відкинувши Марію та Йосифа, відштовхнули від себе Спасителя. Не зробили, здається, жодного зла, мали оправдання, що бракує місця на господарстві для убогої Родини, - згубили Бога. Всевишній не відійшов, знайшлося скромне місце в полі, поза містом, поза людськими оселями та серцями. У своїх навчаннях Ісус стверджував: «… усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших – ви мені зробили» (Мт 25,40). Він був найменшим, - Дитятком, але люди його не приймали. Хай сьогоднішня історична подія Різдво ГНІХ, надихає нас чинити добро усім, не дивлячись на обличчя та не заглядаючи ближньому в кишеню, що він може мені дати за послугу. Хто чинить добро ближньому, той почує слова Господа: «Гаразд слуго добрий і вірний! … Увійди в радість твого пана» (Мт 25,23). Не будьмо людьми обіцянок, а станьмо виконавцями добрих діл для ближнього. За обіцянки ніхто не нагороджує й вони нікого не оправдають. Чинімо щоденно добрі та скромні послуги одні одним, а незабаром почуємо Господні слова запрошення, щоб стати учасниками вічного щастя й радості у небі.

Вітаю усіх зі святом Різдва Христового: мешканців Львова та околиць, наших парафіян та прихожан, тих, хто берете участь у моліннях біля телеекранів; хворих й немічних, подорожніх, в’язнів й тих, хто на службі, багатих й убогих; тих, хто при владі й усіх, хто очікує мудрого її керівництва.

+ Ігор

св. Юр, 07.01.2008

Джерело: http://www.ugcc.org.ua/