Яким чином світські організації нашої країни зможуть якнайдоцільніше та якнайефективніше брати участь у євангелізаційній діяльності Церкви?
Така діяльність відбувається на фоні складних суспільних перетворчих процесів. Усі аспекти людського життя є предметом турботи Церкви, і тому знов і знов постають питання, як слід зорганізувати діяльність Церкви і кому належить виконувати таке завдання. З цієї причини ми сьогодні повині зробити спробу аналізу роль мирян у Церкві та суспільстві. У своєму аналізі ми повині виходити з поняття мирянин та змін його значення з плином часу. До цього також додати виклад розвитку сприйняття мирянина у Церкві. Детальніше зупинемось на документах ІІ Ватиканського Собору, на документі “Christifideles Laici”, а також енцикліці “Deus Caritas est.”
Поняття мирянин має довгу традицію в церкві. Laikos – це той, хто належить до народу (laos). Під висловом «Божий народ» розуміли всіх охрещених, через що на початках у Церкві були тільки миряни. Лише пізніше виділилася єрархія, а отже, і два стани: духовенство і миряни. Бо у описовому значенні мирянами називали тих християн, які жили «у світі»( кан. 399 ККСЦ) та не належать ні до ченців, ні до духовенства.
Східній Церкві вдалося зберегти це поняття в ключі біблійної духовності. Для неї кожен, хто є часткою Божого народу (laos theou), незалежно від місця, в якому він знаходиться серед народу, є «носієм Духа» - «pneumatophero». Таким він стає через Святі Тайни Хрещення,Миропомазання і Пресвятої Євхаристії. ( кан. 675 ККСЦ).
Отже, Божий народ не складається з протиставлених груп - мирян і духовенства. Натомість вони разом утворюють Тіло Христове у Його повноті: усі є мирянами (народом) і священиками (через участь у Святих Тайнах), а різні харизми та способи служіння Богові ґрунтуються на дії Святого Духа. ( кан.7 ККСЦ).
З цієї перспективи не можна далі заперечливо говорити про мирян: як про таких, що не освячені, що не мають якогось особливого покликання. Тоді немає сенсу говорити про властиву мирянину духовність. Це було б беззмістовно і не пасувало б також до бачення Церкви. Таким чином духовність мирянина не може бути нічим іншим, як християнським життям взагалі. Охрещена людина отримує всі ласки і відповідальність, які їй приносить Хрещення. Так вона є не менш освячена, ніж інші. ( кан. 675 ККСЦ).
Отже, існує два визначення поняття мирянин:
а) приналежність до народу (laos);
б) приналежність до категорії, яка протиставляє його у центр цього народу.
3. Розвиток за останні п’ятдесят років
а) ІІ Ватиканський собор знову торкнувся теми мирян. Laikos як той, хто належить до Божого народу, також є догматичним поняттям, як говорить про це Собор: мирянин – це член Божого народу, хрещений, вірний, християнин і т. д.
ІІ Ватиканський Собор присвячує мирянам цілий четвертий розділ Догматичної Конституції Lumen Gentium (Світло Народів). Відкрито визнається, що миряни є центральним суб’єктом дії Церкви у світі, а також активною та відповідальною особою. Це ґрунтується на таїнстві Євхаристії. До цього часу до мирянина ставилися радше як до пасивної особи, підпорядкованої єрархії. Активність мирян наголошується на Соборі у такому оновленому розумінні. Не випадково Lumen Gentium закладає основи для оновленого розуміння Церкви як Божого народу. Воно грунтується на Пресвятій Євхаристії, в якій всі члени Церкви повинні брати участь і бути за те відповідальними.
У Lumen Gentium подане таке визначення поняття миряни: Під іменням мирян тут розуміються всі вірні християни, крім членів священичого чину та чернечого стану встановленого в Церкві, тобто християни, що втілені в Христа через Хрещення, становлять народ Божий, та участвують в Христовій священичій, пророчій та царській службі, виконують свою частку місії цілого християнського народу в Церкві та в світі. (LG 31)
Також Декрет ІІ Ватиканського Собору про місійну діяльність Церкви, «Ad Gentes», підтверджує: Окремим обов’язком тих усіх мужів та жінок є свідчити про Христа, - до чого вони обов’язані, - життям і словом: у сім‘ї, в своїм соціальнім середовищі, в середовищі своєї фахової праці. Треба, щоб у них появився новий чоловік, що є створений на Божий взір, у справедливості і святості правди. а повинні вони виявити цю новість життя в ділянці громадській, відповідно до передань свого нараду. вони повинні пізнавати цю культуру, її удосконалювати й зберігати, розвивати відповідно до сучасних умов та звершувати у Христі, щоб віра Христова і життя Церкви не залишались чужими для суспільності, в якій проживають, але щоб почали її просякати й перероджувати.(AG 21)
Отже, ознакою мирян є їх власний приклад, автентичний, автономний, вільний і особистий. Собор підкреслює єдність післанництва (місії) і прикладу мирян у світі. Це ґрунтується на Дарах Святого Духа, які дано кожному у різний спосіб. Згідно з тим завданням мирян є постійно впливати на світ і змінювати його на основі Євангелії. Також миряни перебувають у діалозі з ієрархією. Це означає, що діалог у Церкві є правом і обов’язком усіх – мирян та ієрархії.
б) апостольське послання “Christifideles Laici”, підсумковий документ Синоду 1987 року на тему мирян, розглядає покликання і місію мирян в Церкві та в світі.
Йдеться про найважливіший документ Церкви про мирян з часів Другого Ватиканського Собору. Він включає висловлювання Собору про мирян, систематизує їх та виділяються різноманітні форми участі мирян в житті Церкви та суспільства. Через Хрещення всі люди беруть участь у священичому, пророчому та царському служінні Христа (“Christifideles Laici”, 14). Цей дар і завдання припадає кожному зокрема, в тій мірі, наскільки він є окремим членом Церкви. Воно поширюється через Святі Тайни, а особливо зміцнюється через Євхаристію.
а) Участь у священичій функції проявляється в тому, що миряни наслідують Христа у жертвуванні собою і своїй діяльності так, як Христос віддав себе на хресті і далі жертвує себе нам у Пресвятій Євхаристії. До того ж, Собор уже постановив, що: тим, що зробив їх учасниками свого життя і місії, дає також частину свого священичого уряду для виконання духовного культу, щоб Бог прославився, а люди спаслися. Тому і миряни, посвячені Христові та Духом Святим помазані, дивно покликаються та навчаються, щоб зростали в них щораз обильніші плоди Святого Духа. (LG 34)
б) Усі охрещені одночасно є і пророками. В цьому розумінні миряни беруть участь у пророчому служінні Христа та мають право і обов’язок на пророче служіння у широкому значенні.
Участь у пророцькому уряді Христа, «котрий свідоцтвом життя та силою слова проголосив Царство Боже», робить їх здатними й зобов’язує мирян прийняти у вірі Євангелію й проголосити її словами та ділами, сміло й відважно розкриваючи будь-які прояви зла. З’єднані з Христом, «великим пророком» (Лк. 7, 16), й установлені у Святому Дусі «свідками» воскреслого Ісуса, миряни беруть участь також у надприродній суті віри Церкви, яка «не може у ній помилитися» (25), як і в ласці слова (див. Ді 2, 17-18; Од. 19, 10) вони повинні дбати про те, щоб новина і сила Євангелії виявлялась в їхньому щоденному житті, житті сім’ї й суспільства, як і терпляче та сміливо виражати серед протиріч теперішнього часу свою надію у майбутню славу «також і через форми світського життя» (26) (СhL 14).
Особливо важливе значення це має для суспільного вчення Церкви, як підкреслив у своїй енцикліці Sollisitudo Rei Socialis Іван Павло ІІ. Проповідувати і поширювати її суспільне вчення є частиною пророчої місії Церкви. І тому що тут йдеться про таке вчення, яке має на меті впливати на стосунки між людьми, постає «Втручання за справедливість» залежно від завдання, покликання і положення кожного.
в) Через приналежності до Христа, Господа і Володаря всесвіту, миряни беруть участь у Його царському уряді і покликані Ним на службу Божому Царству та його поширенню. Вони жертвують себе служінню у милосерді та справедливості самому Ісусові, присутньому у всіх своїх братах, особливо ж у найменших. (див. Мт. 25, 40 а також “ Christifideles Laici” 14). Вже Собор висловлює такі думки щодо цього: Господь хоче поширити Своє Царство через віруючих мирян, Царство правди і життя, Царство святості і милосердя, Царство справедливості, любові та миру. У цьому царстві саме творіння визволиться від неволі тління на волю слави синів Божих (див. Рим. 8, 21) Справді велика обітниця і велика місія дається молодому поколінню: «Ви ж Христові, а Христос – Божий!» (1 Кор. 3, 23)
Якщо в рамках царського служіння мирянину йдеться про те, щоб у всіх справах виступати за Царство Боже, важливість суспільного вчення Церкви стає особливо зрозумілою.
У новій енцикліці «Deus Caritas est» Бенедикт ХVІ підкреслює значення мирян для перебазування суспільного вчення у політичне життя. Тоді, коли Церква як Церква поважає самостійність політичного життя, але все ж повинна впливати на сумління політичних та суспільних діячів як осіб, завдання християн як членів суспільства полягає у створенні цього суспільства згідно з християнськими цінностями:
Суспільне вчення Церкви аргументує розумом та природним право ,- тим, що властиво усім людям, - і знає, що наполягати на політичності не є завданням Церкви: вона хоче служити і допомагати моральності у політиці, щоб зростала прозорість справжнього виконання справедливості та щоб водночас зростала готовність політиків діяти правильно, навіть якщо це суперечить їх приватним інтересам. Та це означає: основним завданням, яке кожне покоління повинно для себе по-новому встановити, є створення правового суспільного та державного порядку, за яким кожний матиме своє.
Однак, саме віруючим мирянам припадає безпосереднє завдання працювати для правового порядку. Як громадяни вони покликані особисто брати участь у суспільному житті. Тому вони не можуть відмовитись від участі «у багатосторонніх та різноманітних ініціативах на економічному, соціальному, законодавчому, адміністративному і культурному рівнях, які служать органічному та інституційному сприянню загального добра» Отже, завданням віруючих мирян є творити суспільне життя у правильний спосіб, поважати його легітимнусамостійність та співпрацювати з іншими громадянами згідно з даною їм компетенцією та власноїю відповідальністю.
Церква як повноправна інституція не повинна пристосовуватись до завдань держави, але розкривати бажання та інтелект політичних осіб до справедливості та любові і скеровувати їх у ці сфери. Віруючі миряни покликані до створення громадського життя за принципами справедливості і любові.
На закінчення хотіли би закріпити деякі пункти:
Весь народ Божий (як богопосвячені особи, так і не богопосвячені), беручи участь у священичому, пророчому і царському служінні Христа, покликаний проголошувати спасіння у всіх областях людського життя, донести до людей Христове Євангеліє словом і ділом, рятуючи ближніх і служачи всім людям у світі, входячи в їх щоденне життя, є нашою спільною місією.
Тому ми, священники Української Греко- Католицької Церкви, які виконуємо і поставлені для місійної праці з нашими українськими заробітчанами у Португалії, звертаємось до всіх українських суспільних організацій у Португалії про співпрацю і роль нашої Церкви у них. Нові умови й обставини сьогодення та зріст секуляризації становлять небезпеку знецінення християнських вартостей і стають викликом до живої й оновленої участі мирян у житті Церкви, у сповненні їх основного завдання – дати свідчення святості життя і нести благу вість своїм служінням, знанням, працею, доброчинністю, – одним словом, живою присутністю в житті Церкви. Бо через Церкву відбувається пряме перенесення християнських завдань у суспільні, економічні, соціальні та духовно моральні процеси розвитку людства і нашого суспільства зокрема.І тому кожен з нас повинен щиро і глибоко задуматись над тим, наскільки важливим є роль Церкв у нашому суспільстві, для кожного зокрема і для виховання наших дітей тут на чужині і . Бо тільки ми усі разом можете долучитися до цього своїм зусиллям і нести християнське життя у наше суспільство, родини і у виховання наших дітей,тому що, кожен з нас покликаний дати добрий плід, не залежно від того, де і в якій ситуації він знаходиться. То є плід добра, єдності і любові.
