А ввечері, коли сідає за обрій, залишає на небосхилі над океаном намальовані немов пастельними фарбами, рожеві та блакитні пухнасті плями.

У цьому мальовничому куточку Європи, вже багато років мешкають кілька десятків тисяч українців, яких часто називають “заробітчанами”. Нині вони впевнені у собі і із гордістю розповідають, як у цій південно-західній європейській державі цінують працівників з України і часто беруть на роботу саме їх. Португальці навіть вирізняють українську серед інших слов’янських мов. Відбулося уже три хвилі легалізації і майже половина українських заробітчан офіційно отримали право мешкати на території Португалії. Втім, спочатку, до них було досить негативне ставлення, - розповідає Павло Садоха, - і з прикрістю згадує заяви колишнього глави української держави, які той зробив, завітавши до Лісабона.

“Йому поставили журналісти запитання – на той час якраз мали приймати закон про легалізацію у Португалії. Тривали якраз дебати про це. І кожен президент кожної країни, зокрема Бразилії, чи Африканських країн, вони приїжджали сюди , щоб якось організувати своїх іммігрантів, допомогти їм, захистити їх. І коли приїхав сюди Кучма, і його журналісти запитали чи приїхав він захищати українців, він сказав, що ні. Він заявив – можете їх виганяти, бо ми їх сприймаємо як тих, хто втік від правосуддя.”

Було докладено багато зусиль, щоб переконати португальців у зворотному. Тай самі вони, провівши соціологічні дослідження, із подивом з’ясували, що більше половини українських заробітчан мають вищу освіту. Ставлення поступово змінювалося. Водночас українці почали більше довіряти португальській владі.

“Немає в українців виробленого (зараз вже ситуація потроху змінюється). Але спочатку було видно, що в українців у свідомості не було розуміння того, що є держава, яка може захищати. Приміром, приїжджають ті самі бразильці, і африканці, вони знали, що існують якісь синдикати, існують адвокати, що існують міжнародні організації, які захищають їхні права. Українці захищали самі себе”.

Саме для захисту власних прав і було створено першу організацію українців. Нині спілка Українців в Португалії має 10 осередків по усій Португалії, навіть на острові Мадера. Голова спілки Марія Дец розповідає, що опікується більше гуманітарними питаннями. Приміром – відкриттям українських шкіл. У Лісабоні українська суботня школа є найбільшою у Європі. Її відвідують 172 учні. Фінансуються проекти урядом Португалії.

“Дуже добрі умови. Я би хотіла сказати, що від португальського уряду були створені кабінети підтримки іммігрантів. Їх створено у багатьох містах Португалії. І наші українські громадяни можуть іти в ці центри. І отримувати там юридичну підтримку та допомогу з інших питань.”

Випускає спілка і свою газету. Адже два видання для іммігрантів з колишнього СРСР є російськомовними і не завжди об’єктивними. – говорить Павло Садоха, який є редактором інформаційного вісника українців в Португалії.

“Навіть тут у Португалії ми постійно відчуваємо такий ненав’язливий тиск про російської пропаганди. В тих газетах вони завжди односторонньо висвітлюють події, які відбуваються в Україні.”

Інформаційний вісник розповсюджується безкоштовно. Газета загалом друкує дописи про життя українців в Португалії і майже не розміщує матеріали про португальські події. Адже про них українці можуть дізнатися з інших ЗМІ – переконаний Павло Садоха.

“Раніше потрібно було більше уваги звертати на те, щоб перекладати. Зараз уже загальний рівень знання португальської мови українцями досяг такого рівня, що ці події не потрібно більше перекладати. Тобто люди вже вміють добре читати, добре розуміють телебачення та радіо. Це видання що ми нині робимо воно спеціалізується більше вже на нашому внутрішньому житті.“

Дуже добре, говорять заробітчани, що португальський уряд підтримує іммігрантів – виділяє гроші на те, щоб вони не забували рідну мову та культуру і навіть могли їх розвивати. Жаль тільки, говорить Марія Дец, що ніхто не опікується недієздатними людьми. А кількість таких українців у Португалії весь час збільшується.

“Є одна структура – орден Єзуїтів, який відправляє людей додому. На батьківщину. Більше цим ніхто не займається. Вже пройшло дуже багато часу коли люди не легалізовані не їхали додому. Понад 5, 6 років. І з ними не все в порядку. Стаються багато нещасних випадків на будівництвах. Вони залишаються каліками або взагалі не ходять та перебувають у лікарнях. Ними ніхто не опікується. Також є багато жінок у онкологічних диспансерах. Є у психоневрологічних диспансерах багато наших людей. І на даний час цим ніхто не опікується.”

Загалом українці у Португалії сподіваються, що на Україні будуть розроблені програми повернення заробітчан, і вони зможуть приїхати додому та пристосуватися до іншого життя. В Португалії такі програми давно існують – зауважують заробітчани.