Хто такий Степан Бандера? (Чи ватро його та його соратників прирівнювати до тих, хто воював за свободу України?)

Хто такий Бандера? Фашистський посіпака? Зрадник “Великої батьківщини”? Тавро та ганьба українського народу?
Це звичні штемпи, що їх ставлять на ім’я Степана Бандери комуністичні а опісля – їх нащадки – русофільні елементи нашого українського суспільства.

Історія, як свідчить досвід – дуже примхлива панна і має для кожного свою “правду” таку, яку від бажає бачити. Таку, як кому вона вигідна. Але є ще і та справжня правда, яка може показатися нам лише крізь призму тих очей, що безпосередньо її бачили, що її творили. Тому представляємо вашій увазі спогади члена ОУН-УПА про мету створення УПА, про її діяльність, про “Бандерівців” про самого Степана Бандеру, викладені у книзі Ярослава Святка, Що був сам членом ОУН і знав С.Бандеру особисто. Також наведені спогаді інших членів ОУН-УПА.

Передмова:

Спогади Головного Командира УПА 1950-1954 рр.,
Члена проводу ОУН 1940-1954 рр. Василя Крука (діяв під прізвиськом Юрко Леміш):

“Степан Бандера – видатна постать історії України 20-го сторіччя. Його ім’я увійшло до історії українського народу як невмирущий, світлий Символ України в боротьбі за Українську Самостійну Соборну Державу - (УССД). Під час Другої Світової Війни німецькі окупанти України його ім’ям називали ніцонально-визвольну боротьбу українського народу, - “Бандерівський рух” (“Бандерабевеґунґ”), - і наказували своїй поліції знищувати “бандерівців” як кримінальних злочинців. Так само чинили й російсько-совєтські поневолювачі, які всіх учасників визвольної боротьби ,що боролися за визволення своїх народів, називали “бандерівцями”. Для російських імперських тоталітаристів та їхніх шовіністичних сателітів “Бандерівці” стали уособленням найнебезпечніших та найлютіших ворогів. У минулому такими ворогами були6”Мазепинці”,”Гайдамаки”, “Петлюрівці”.
Ще й нині совєтсько-російські вороги української державності всіх національно свідомих патріотів України обзивають “Бандерівцями”, а українську мову –бандерівською.”

“Я мав щастя боротися за волю українського народу пліч-о-пліч зі Степаном Бандерою, і враження від зустрічей з Провідником і мене залишились на все життя. Степан Бандера – людина високих моральних якостей, непересічних інтелектуальних здібностей і колосального енергетичного потенціалу. Потреба дії, чину була чи не найголовнішою прикметою його характеру. Ці риси його вдачі проявились у нього вже у юнацькі роки. Найперше у Пласті, згодом у нелегальному молодіжному націоналістичному русі. У 20-річному віці він стає членом ОУН, а вже в червні 1933 року, коли йому було 24 роки, Голова Проводу ОУН полковник Євген Коновалець призначає його Провідником Крайової Екзекутиви ОУН на Західно-Українських Землях.

На становищі Провідника КЕ ОУН Бандера був тоді лише один рік, з червня 1933 р. До його арешту у червні 1934 р. Але саме в тому часі ОУН виявила максимум активності, виконала низку бойових актів (чинів) та провела цілу серію всенародних масових акцій (заходів). Назву найголовніші з них:
1. “Культ могил” – це створення символічних високих земляних могил Борцям за Волю України й походи до них,
2. “Шкільна акція” –це масовий рух зам відкриття українських шкіл ,боротьба проти полонізації української молоді в школах,
3. “Антимонопольна кампанія” –бойкот державних монопольних виробів, алкогольних і тютюнових,
4. протестацій на акція проти голодомору в Україні й убивство за це високо-поставленого московського чиновника у радянському консуляті у Львові членом ОУН Миколою Лемиком,
5. Рух за націоналістичне виховання молоді, протести проти полонізації шляхом католицьких походів УМХ (Українська Молодь Христові) спільно з представниками польської влади,
6. бойові акти проти провокаторів та поліцейських донощиків,
7. Підготовка бойових груп для боротьби з поліцією на випадок чергової пацифікації (“умиротворення”, знищування) українських сіл та громадських установ,
8. І врешті –найголовніше: убивство 15 червня 1934 р польського міністра внутрішніх справ Пєрацького у столиці Польщі – Варшаві за терористичні акції проти українського населення.

Діяльність ОУН за керівництва Бандери стала така динамічна, захоплююча, що поривала молодь до самочинних дій, націоналізм ставав модним, популярним. З цього приводу польська преса писала: ” Таємнича ОУН нині сильніша за всі українські партії разом взяті. Вона панує над молоддю, вона творить загальну опінію, вона працює зі страшним темпом, щоб втягнути маси в крутіж революції.” (Bunt Mlodych” 20 грудня 1933 р. друк. за: Петро Мірчук. “Нарис з історії ОУН”, Мюнхен-Лондон-Нью-Йорк, 1938.-639 с. 372).

Активність ОУН була очевидна, але хто нею керував – було невідомо. І лише дуже вузьке коло втаємничених знало тоді про керівну діяльність в ОУН Бандери. Сам він, завжди дуже скромний студент агрономії, намагався нічим себе не виділяти в студентському середовищі, просто бути “Сірим” .Цей його псевдонім дуже добре підходив до тодішньої конспіративної поведінки Бандери. Таким “сірим” і навіть дещо комічно жартівливим часто його можна було бачити у Львові в студентській їдальні Академічного дому на вул..Супінського,21.

Приблизно в тому часі відбулось моє з ним заочне знайомство. Академічний дім був тоді своєрідною твердинею українського молодіжного націоналістичного руху. Тут, на третьому поверсі (“Камчатка”) я часто зустрічався з членами К.Е. референтами: І.Малюцою, Д.Мироном, Я.Стецьком, Я.Ста рухом ті іншими. Бачив я тут в їдальні і Степана Бандеру, але з причин конспірації особистих зустрічей у нас тоді ще не було. У 1933р.я студіював право на Люблінському університеті й організував там студентські осередки ОУН. Водночас керував ще й ОУН в Золочівському повіті. Докладну інформацію про мою націоналістичну діяльність Бандера мав від організаційного референта Івана Мацюти, зокрема про мої поїздки до Кракова для зустрічі з М.Климишиним ти Я. Карпинцем, для доставки до Львова націоналістичної літератури та вибухових матеріалів, а також про мої організаційні здібності поїздки на Волинь до Робітницького. Від Мацюти й отримав адресу мого помешкання у м. Любліні, яке я вийняв спільно зі студентом Яковом Чорнієм у поліцейського прокурора міста.
Бандера дав цю адресу виконавцеві замаху на Пєрацького бойовику Григорію Мацейкові для використання, коли буде в цьому необхідність. Після виконаного замаху Мацейко з Варшави заїхав до Любліна й деякий час жив у цьому помешканні, коли його повсюдно розшукувала поліція.

У 1934 р. Польська поліція арештувала Степана Бандеру й на судових процесах у Варшаві та у Львові в 1936 р. Його засуджено до смертної кари зі заміною на довічне ув’язнення. Мене також у 1934 р. Арештовано й засуджено на два роки тюрми за саботажні акції у Золочівському повіті.
Зустрілися з Бандерою пізно восени 1939 року в Кракові, вже після розпаду польської держави й окупації її території Росією та Німеччиною.
Бандера, хоч і фізично виснажений після п’ятирічного ув’язнення ,з великим зацікавленням знайомився з діяльністю Організації протягом його вимушеної “відпустки”. У його запитання та у всій розмові відчувалося, що він знову відчуває себе провідником КЕ ОУН і вправі давати поради й вказівки провідним членом ОУН, хоч ніде цього свого провідництва не підкреслював і формально визнавав існуючий організований порядок.

Я тоді, осінь 1939-зима 1940,з доручення КЕ ОУН відповідав за зв’язки з Україною, приймав звіти про діяльність у тих членів ОУН, які проходили через кордон. Для усього в мене був відповідальний штат кваліфікованих вишкільників, кур’єрів, які добре знали умови підпільного життя в Україні.
Мешкав я тоді у Кракові на вул.. Зеленій в одній із кімнат, (було їх п’ять) в канцелярії полк. Романа Сушка разом з його поручником Осипом Карачевським – “Свободою”, людиною надзвичайно чесною, працьовитою та здібним військовим вишкільником. У тому ж часі тут мешкав також М.Лебідь з дружиною Дарією Гнатківською. Частими гістьми в нас були Бандера, керівні члени ОУН з України, а також дівчата – Ольга Базільків, Зеня Левицькі, Ярослава Опарівська, Оленка Нєдзєвєдська ті інші. Тут і познайомилися Степан Бандера зі своєю майбутньою дружиною Ярославою Опарівською.

У розмовах Бандера дуже докладно розпитував про мою підпільну діяльність у Підгаєччі в передвоєнні роки, про організацію роботи підпільної друкарні, видані листівки, організацію вишколів тощо. Цікавився також справою процесу мого брата Іларія та долею моєї родини. Коли довідався, що двох моїх братів Іларія та Ілька стратили поляки, а ще двох, Филимона та Івася, у 1940 р. совєтський суд засудив на 8 років тюрми, то написав моїй мамі коротенького листа з висловом співчуття і просив при нагоді цей лист їй передати. Після 2 –ого Великого Збору ОУН у квітні 1941 р. я став членом Проводу ОУН і очолив організаційну референтуру. Тоді наші зустрічі стали частішими Інколи наради Проводу проходили в помешканні С.Бандери. Жив він зі своєю дружиною Ярославою Опарівською і братом Василем у дуже скромних двох кімнатах.

У тому часі Краків став своєрідним центром українського культурного й політичного життя. Тут зібралось багато громадських та політичних діячів, членів ОУН, що повиходили з польських тюрем. На українських землях, що увійшли до складу Губернаторства незабаром була створена доволі чисельна ОУН, яка стала базою для діяльності ОУН в Україні. Очолювали ОУН у Губернаторстві Д.Мирон, Р.Шухевич та Я. Рак.

Після короткого відпочинку Бандера знову поринув з головою у революційну працю. Колишній “ Сірий” перетворився у грізного “Бий-лихо” (псевдонім Бандери з 1940 року). Цей дворічний період його діяльності (вересень 1939 – вересень 1941) насичений вагомими, історично важливими подіями. Найважливіші:
1. Утворення у лютому 1940 року Революційного Проводу ОУН (РП ОУН),
2. Підготовка повстання в Україні і організація Українського Війська,
3. Проголошення у Львові 30 червня Акту про Відновлення Української Держави(ЗУНР – Західно-Української Народньої Республіки) і створення її Державного Правління,
4. Скерування у центральні, східні та південні області України Похідних Груп членів Оун. Та їх прихильників для організаційно-пропагандиської і суспільно-громадської праці.

Вороже становище Німеччини до проголошеної Держави й арешт Провідника ОУН
Степана Бандери,Голови Державного Правління Ярослава Стецька та багатьох керівних членів ОУН у вересні 1941 року викликали анти німецьку повстанську боротьбу,що тривала до їх вигнання з території України у жовтні 1944 року.У вересні 1944 року німецька влада звільнила Бандеру у Стецька з ув’язнення. У житті Бандери настав новий етап його революційної, політичної, публіцистичної, теоретичної та громадської діяльності. Про все це є доволі багато літератури, що появлялась на Заході та в Україні. Головні його твори зібрані у книжці “Перспективи Української Революції” (Степан Бандера “Перспективи Української Революції”. – Мюнхен,1978 р.-640 стор.)
Даючи оцінку революційній діяльності Степана Бандери з перспективи нинішнього часу, безсумнівним є, що ОУН за його керівництва стала могутньою політичною й бойовою революційною силою. Влітку 1941 року Крайовий Провідник “Легенда” звітував Бандері, що, за неповними даними, лише в 7-ми західних областях , діє 3300 організаційних станиць (осередків), у яких є 20 000 членів. У наступному році ця цифра зросла щонайменше – вдвічі.

Бандера не лише хотів бути Провідником. Він таки справді ним був. Він організував, він навчав, він творив і таки створив велику революційну національно-визвольну Організацію, яка витримала 150річну боротьбу проти поневолювачів України (1939 – 1954 рр.). Провідницькі амбіції Бандери добре ілюструють його слова, взяті з листа до полк. Андрія Мельника від 10 серпня 1940 року. Він пише:
“ Знаю два роди амбіції : велику і малу. Мала задовольняється малими успіхами, зовнішнім поважанням, формальною рацією і т.п.. Для великої амбіції усі ці речі не мають жодного значення, вона знаходить задоволення не в дрібних особистих тріумфах, але у великій перемозі того, що стає змістом життя для людини. І я маю таку амбіцію.”

Ще сильніше й чіткіше про своє становище Провідника Бандера ствердив 3 листопада 1941 р. у розмові-допиті з представником німецької влади державним під секретарем Кундтом, який вимагав відкликати Акт про державну незалежність України, проголошений у Львові 30 червня. На недвозначні погрози Кундта заявив:
“ Ми вступили в бій, що розгортається зараз, щоб боротися за незалежну і вільну Україну... Я віддав розпорядження негайно організувати в окупованих німецькими військами районах адміністрацію та уряд країни.. Я віддав наказ, будучи головою ОУН, тобто як провідник українських націоналістів, а оскільки ця Організація знаходиться у проводі українського народу, я говорю тут від імені ОУН, як Провідник українського народу... Даючи усі розпорядження, я не спираюся на жодний наказ, на жодну згоду німецьких чинників, а лише не мандат, що його я отримав від українців.” (Володимир Косик. “Україна під час Другої світової війни.1939 – 1945 “. Київ-Париж-Торонто, 1992 р. – с. 578 – 579).

Відчуття у собі Провідника, сильна віра в своє призначення звучать не лише в його листі та в публіці стічних статтях, вони в усій його діяльності, у всіх його вчинках. Ця віра в себе давала Бандері ту колосальну енергію, яка відчувалася у сій його діяльності. Він вірив у визволення України і цією вірою запалював своїх друзів. І ця віра творила чудеса. У цьому, я думаю, його заслуга, його велич й його слава!”

http://www.vox.com.ua/