Рішення ухвалили на підставі конституційного подання 60 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень ч. 2 ст. 14 Закону України “Про кінематографію”.

Автори подання наголошували, що відповідну норму закону, яка визначає порядок розповсюдження іноземних фільмів на території України, трактують неоднозначно, а також сумнівно застосовують.

Конституційний суд, розглянувши цю справу, ухвалив, що всі іноземні фільми перед розповсюдженням в Україні в обов’язковому порядку слід дублювати або озвучувати чи субтитрувати державною мовою. Тобто іноземні стрічки не підлягають розповсюдженню та демонструванню в Україні, якщо вони не дубльовані або не озвучені чи не субтитровані державною мовою, інформує УНІАН.

При цьому центральний орган виконавчої влади в галузі кінематографії не має права надавати юридичним або фізичним особам – суб’єктам кінематографії – право на розповсюдження і демонстрування таких фільмів і видавати відповідне державне посвідчення.

Нагадаємо, дубляж фільмів українською мовою є центральною темою для обговорення протягом практично двох останніх років. 16 січня 2006 року Кабінет Міністрів ухвалив постанову №20 “Деякі питання порядку розповсюдження і демонстрування фільмів”, якою було встановлено квоти обов’язкового дублювання, озвучення або субтитрування українською мовою іноземних фільмів для прокату, демонстрування публічного комерційного відео та домашнього відео. Згідно з документом, з 1 вересня встановлено квоту обсягом не менш ніж 20%, з 1 січня 2007 р. – не менш ніж 50% і з 1 липня 2007 р. – не менш ніж 70%. Це спричинило скандал. Згодом постанову скасували.

Під час обговорення виділили три основні проблеми, через які українські глядачі не мають змоги дивитися фільми державною мовою: відсутність досвіду, брак фахівців і брак коштів. У підсумку постанову 18 жовтня 2006 року скасував Апеляційний суд міста Києва за поданням Асоціації сприяння розвитку кінематографа в Україні та... Товариства сліпих Дніпропетровської області.

Наступним великим кроком у вирішенні цієї проблеми став “Меморандум про співпрацю між Міністерством культури, дистриб’юторськими компаніями та демонстраторами фільмів”, згідно з яким учасники кіноринку зобов’язалися до 31.12.2007 року довести частку іноземних фільмів, дубльованих українською, до 50%, а дитячих – до 100%. Меморандум підписали близько 90% учасників ринку. Згодом Президент України висловився за збільшення квоти україномовного кінопрокату, привітавши підписання Меморандуму. Він навіть звернувся до Генпрокурора “щодо захисту національних інтересів у цьому питанні”.

Як розповіла “Газеті” голова Державної служби кінематографії Ганна Чміль, саме на цей Меморандум і орієнтувалися аж до ухвалення відповідного рішення КС. Проте якщо телекомпанії досягли 95% продукції, дубльованої або субтитрованої українською мовою, а виробники відопродукції – майже 100%, то в прокаті ця цифра не перевищила 25%. Від моменту ухвалення рішення КС усі фільми повинні дублюватися українською , каже пані Чміль. Ба більше – для органу виконавчої влади в галузі кінематографії існує припис, згідно з яким він не має права видавати прокатних посвідчень на фільми без українського перекладу. І це – категоричний імператив, наголошує голова Держслужби кінематографії. Чи означає це, що його виконуватимуть? Ні, адже на сьогодні прокатні посвідчення видано на більшість стрічок, які демонструватимуть у першому кварталі, а то й упродовж 2008 року. Тому наступний рік, як припускає пані Чміль, усе ще залежатиме від дати завозу кінокартини. Закон зворотньої дії не має, тому якщо фільм потрапив в Україну раніше, ніж КС ухвалив рішення, то на нього документ не впливає.

Представники великих дистиб’юторських компаній не вбачають для себе небезпеки в такій постанові суду. Зокрема, Богдан Батрух, гендиректор кінокомпанії B&H Film Distribution, від перших кроків уряду підтримував українізацію : “Без дублювання фільмів українською неможливо уявити відродження власного кіновиробництва”.

Проте невеликі дистриб’юторські компанії, особливо ті, хто спеціалізується на прокаті артхаузного кіно, нарікають: обов’язкова українізація лягає на їхні плечі непідйомним вантажем. Раніше під час видачі прокатних ліцензій таким компаніям йшли на певні поступки. Нині, як розповіла “Газеті” голова Держслужби кінематографії, від таких компаній вимагатимуть фільмокопію (навіть в одному екземплярі) винятково мовою виробника, тому що практику показу копії іноземного фільму, продубльованого російською , та з українськими субтитрами пані Чміль вважає вельми сумнівною. Cвоєю чергою, самі прокатники артхаузу переконані: постанова “знесе на узбіччя” їхню діяльність. Саме так характеризує ситуацію в коментарі “Газеті” Денис Іванов, директор компанії “Артхауз Трафік”. Україна стане придатком американських мейджорів, а всі “вільні радикали” можуть збанкрутувати. “Сьогодні ми спілкуємося з Міністерством культури і туризму, щоб врегулювати, як саме виконувати постанову”, – говорить пан Іванов.

Схожий – політекономічний – аспект питання вбачає і Руслан Товкун, директор департаменту кінодистрибуції МКФ “Молодість”. І якщо політичне рішення є виваженим,  державницьким, давно очікуваним, то з економічного погляду воно несе певну загрозу. “Сьогодні це  шок для кіноіндустрії як для галузі економіки, причому галузі, яка щойно почала розвиватися”, – говорить Р. Товкун. Передовсім фахівця цікавить так званий обмежений прокат, або той-таки артхауз, для якого постанова – “маленьке вбивство”. Тому загалом кінодистриб’ютор “Молодості” називає рішення несвоєчасним.

Проте в документі є ще один цікавий аспект, що залишився поза увагою: “усі копії іноземних фільмів слід перекладати українською мовою”. Варто зауважити, що більшість фільмів українського виробництва виходять у прокат... російською (зокрема, “Біля ріки” Єви Нейман, “Два в одному” Кіри Муратової, “Аврора” Оксани Байрак тощо). Тож маємо шанси стати батьківщиною найбільшого у світі парадоксу: іноземні фільми дублюватимуть українською, а українські дивитимемося російською, адже про вітчизняне кіно в постанові не йдеться. Хоча, як розповіла “Газеті” Ганна Чміль, у постановах про державне фінансування та підтримку українського кінематографа цей момент передбачено. Зокрема, якщо Кіра Муратова – український режисер, яка знімає російською, то в угоді вже закладено кошти для дубляжу, наводить приклад пані Чміль. А Денис Іванов вважає, що відмова від спільних продукцій суттєво збіднить вітчизняний кінематограф, перетворить його на “хуторянський”.