ПОСОЛЬСТВО УКРАЇНИ В ПОРТУГАЛІЇ
Avenida das Descobertas, 18 1400-092 Restelo Lisboa
Phone: (351) 21-301-00-43 Fax: (351) 21-301-00-59
22 січня 1919 року - день ухвали Акту Злуки Української Народної Республіки (УНР) і Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР). Цій даті судилося навічно вкарбуватися в історію України величним національним святом - Днем Соборності.
В відповідному Універсалі Директорії УНР у цьому зв’язку наголошувалося: "Здійснилися віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України. Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка". Так, спираючись на заповітні мрії і широке волевиявлення обох частин українства, враховуючи об'єктивні історичні, політичні, духовні, правові аспекти цього тривалого й болісного процесу, постала єдина соборна Українська держава.
Акт Злуки спирався на споконвічну мрію українського народу про незалежну, соборну національну державу. Він став могутнім виявом волі українців до етнічної й територіальної консолідації, свідченням їх динамічної самоідентифікації, становлення політичної нації.
Важливим є й факт легітимності завершального соборницького процесу, який передував Акту Злуки. Ініціатори об'єднавчого руху - Українська Національна Рада та Директорія УНР - ще 1 грудня 1918 року уклали Предвступний договір про наміри об'єднати населення і території обох утворень в одній державі.
Проте, у тих складних внутрішніх та зовнішньополітичних умовах як відомо, тоді українському народу не вдалося реалізувати свій історичний шанс. Україна залишалася бездержавною, роз'єднаною етнічно, роздертою територіально, поневоленою національно. Втрата державності знову перетворила соборність українських земель на ідеал, невтілену мрію, одвічне бажання.
Якщо події кінця Першої світової війни спричинили крах об'єднавчих зусиль українського народу, то Друга світова війна стала каталізатором збирання роз'єднаних частин України. Вони потрапили в орбіту геополітичних інтересів двох антагоністичних тоталітарних режимів - радянського та нацистського. У результаті нового перерозподілу Європи у 1939 році західноукраїнські землі були інкорпоровані до складу СРСР.
Безперечно, тодішнє радянське керівництво вирішувало свої стратегічні завдання, нарощуючи територіальний тулуб держави, найменше турбувалося про соборність України та етнічну консолідацію українців. Якраз навпаки, воно розуміло, що західноукраїнське населення, особливо галичани, несуть на східні терени республіки небезпеку поширення "українського буржуазного націоналізму". Звідси й такі жорстокі методи "комунізації", масові репресії, численні депортації населення, братовбивче повоєнне упокорення Західної України.
При всій неоднозначності сталінського "внеску" в об'єднання українських земель, не можна заперечити, що прирадянське співжиття українців в одній республіці створило певні передумови для територіальної інтеграції та національного самоусвідомлення.
Подальша історія українського народу довела значущість єднання двох гілок одного народу. Ідейна спадщина злуки, національна воля єдиного народу була підтверджена на Всеукраїнському референдумі, коли і східні, і західні українці проголосували за незалежну, суверенну державу.
Події січня 1919 року стали героїчною сторінкою нашої історії, безцінним надбанням духовної скарбниці українського народу, свідченням його величних звитяг і драматичних невдач. Тому сьогодні консолідуючим фактором соборності в незалежній Україні виступають міжнаціональна злагода і мир, толерантне співжиття титульної нації та корінних народів, національних меншин. Зберегти одне з найсутніших надбань новітньої суверенної України - міжнаціональну злагоду - є не тільки велінням часу, але й запорукою соборного існування суверенної держави.
Відзначення Дня Соборності, вшанування творців Акту Злуки - це не тільки суспільна потреба, а й моральний обов’язок - берегти світлу пам'ять незліченних жертв, принесених українським народом на олтар незалежності, соборності та державності.
|
19/04/24
