20.31
Українці Португалії
Вівторок  20/10/20 РеєстраціяВхід
Вітаю Вас, Гість · RSS
 
Меню
 
Розділи новин
Україна - НАТО [16]
УКРАЇНА ПАМ’ЯТАЄ – СВІТ ВИЗНАЄ! [44]
Спортивна сторінка [2]
Політика [19]
Національна ідея [12]
Наука, освіта [1]
Культура [2]
Суспільство [38]
Історія [5]
Економіка [0]
Різне [4]
Релігія [5]
 
Календар новин
«  Січень 2008  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031
 
Форма входу
 
Пошук
 
Партнери
    znimky.net tamada.lviv.ua Українська Правда Ансамбль Джерельце Українці Угорщини TopUA: Український хостинг Пластовий Портал - твоя віртуальна домівка Майдан Українські традиції Спілкуйся Українською Арт-Вертеп

     

         
        Статистика

        В онлайн всього: 1
        Гостей: 1
        Користувачів: 0
         
        На початок » 2008 » Січень » 29 » Справжнє обличчя антинатівської клоунади Партії регіонів

        УВАГА!!!

        Сайт переїхав на новий сервер за адресою: http://www.spilka.pt/
        Цей проект оновлюватися не буде і залишається в архіві

        Справжнє обличчя антинатівської клоунади Партії регіонів
        01.48
        Ігор Удовиченко, Молодіжний націоналістичний Конгрес
         
        Минулого тижня українському народові вчергове довелося стати вимушеним свідком нової політико-шоу-бізнесової епопеї, тепер під назвою “лист трьох до Брюсселю”. Численні ярі борці з агресивно-імперіалістичним Північноатлантичним Альянсом звісно давно готувалися до фінальної битви із супостатом, проте вони аж ніяк не очікували, що режисура дійства розгортатиметься за їхніми спинами. Але найбільш ображеними з усіх делегатів народної волі виглядали чомусь регіонали, а навіть не комуністи.

        Це й не дивно, адже їм не дали як слід підготуватись до контр-перформенсу супроти євроатлантичних намірів діючої коаліції. Тільки змоделюймо, яке за масштабами шоу вдалося б організувати регіоналам, якби про підступну змову Ющенка, Тимошенко та Яценюка було відомо заздалегідь. Залишається лише уявляти полки антинатівців на Майдані Незалежності, пікети під владними установами та нові проголошення “територій без НАТО” в місцях найімовірнішої появи ворога (тобто в Криму). В такому сценарії не було б нічого дивного. Скажімо, раніше завжди було як: на якійсь прес-конференції заїкнеться Президент про необхідність державного відзначення свята 14 жовтня, і “захисники вітчизни від лютої бандерівщини” одразу починають готувати свою виставу на Свято Покрови. А в самий день свята маємо сутички з міліцією, побиття ветеранів-повстанців, сплюндровані пам'ятники і офіційну реакцію МЗС Російської Федерації на “прояв антиросійських настроїв в українському суспільстві”...

        А тут виявилось, що такі важливі речі, як планування втягування України до НАТО можна вирішувати, не питаючи думки братів наших менших (тобто опозиції). Звісно, люті біло-синіх мандатів не було меж, проте це мабуть лише десята частина того видовища, на яке наш народ заслуговує по праву. Я до того, що блокування роботи ВР – це імпровізація, розмахування кулаками після бійки, про яку одного з її учасників не повідомили.

        А віддуватися за цю “регіональну” клоунаду довелося, як і завжди, Несторові Шуфричу. От йому дали право виступу на “Свободі” Шустера, і полилася ріка сліз за багатостраждальний народ наш, який підступно відривають від обіймів історичного брата, ну буквально “ми ж не янки, ми ж славянє!” І ось вже майже всі трибуни разом з глядачами готові оцінити ораторські таланти Нестора Івановича, і, не стримавшись, закричати перефразовано за Станіславським: “ВЄРЮ!!!” Але тут недоречно вліз підступний бютівець Соболєв, який насмілився нагадати про дії політичної колиски Шуфрича СДПУ(о) щодо беззаперечної підтримки прийняття закону “Про основи національної безпеки” та відправки українських вояків до Іраку у 2003 році. Але Нестор Іванович не розгубився, і почалась драматична оповідь про тирана Кучму, який мабуть приставив пістолет до скроні Шуфрича та інших борців за братання зі “славянами” у дні тих рокових голосувань.

        Насправді ж, знаючі люди давно розібрались, що справа тут головним чином зовсім не в НАТО. Сам Віктор Федорович в часи свого другого прем'єрського пришестя вдало загравав із брюссельськими господами, тільки щоб Захід лояльно ставився до нашої нової “антикризової” влади. Справа швидше за все в тому, наскільки болісно новій українській “опозиції” усвідомлювати свою немічність. Адже вчора, коли здавалось, що помаранчева коаліція розвалиться, так і не зібравшись, біло-сині задоволено потирали руки, відчуваючи, що вони знову опиняться у владі. А сьогодні виявилось, що з ними ніхто не рахуватиметься, навіть як з опозицією. Тобто завтра Ющенко якимсь схожим чином “втіхаря” зможе “прокатити” рішення стосовно остаточного державного визнання героїки УПА чи подання позову до РФ про відшкодування наслідків 70-річної радянської окупації. Вирішуватимуть то все помаранчеві, а от “по шапці” від свого “папіка” знову отримає Віктор Федорович, мовляв, а де ТИ був. Проте гуманітарні чи геополітичні питання – це лише півбіди: виявляється і дерибанити нерозподілені досі державні багатства можна буде в обхід шантажу регіоналів.

        Так що біло-синім залишається лише співчувати. А ейфорійному євроатлантичному пориву помаранчевих – лише заздрити. Хоча знову-таки, якби вони з такою рішучістю і хитрістю приймали рішення, які справді стосуються захисту національних інтересів України, а не втягування її до геополітичних ігрищ.

        Тут доречно згадати про футбольну історію, яка неявним чином суттєво торкається проблеми національного захисту. Мова йде про суперечку навколо НСК “Олімпійський” та прилеглих територій, на яких до нещодавнього часу велось будівництво величезного торгівельного комплексу. Хай там ніби завдяки Юлії Володимирівни зведення торгцентру зупинили, проте існує ще й інший шлях вирішення проблеми: залишити “Олімпійський” у спокої, оскільки в проекті торгівельний комплекс приносив би мільярдні доходи і в кишеню київської влади на чолі з Льонею Космосом, і його вищим покровителям. А щоб комісія з організації “Євро 2012” залишилась задоволена, побудувати новий стадіон на місці Київського танкоремонтного заводу. Знову-таки, і європейці залишаться задоволеними, і грошей вони на будівництво не пошкодують, а на цьому вищезгадані особи зможуть зробити чималі відкати.

        Але що б не казали стосовно демонтажу торгівельного центру поблизу “Олімпійського”, питання ліквідації КТРЗ юридично “висить”. Злі язики стверджують, що саме непохитна позиція Гриценка у питанні захисту заводу стала причиною його невключення до третього помаранчевого уряду. Адже він як професійний військовий знав, що танкоремонтний завод – це підриємство унікальної оборонної ваги, і його знищення – це миттєва втрата боєздатності усієї панцирної техніки (від БРДМок до основних танків), яка має обороняти столицю у випадку військового конфлікту.

        Таким чином, що б не говорилося про перспективу вступу до НАТО, на сьогоднішній день ця перспектива реально дуже туманна, а українську столицю горе-керівники вже готові залишити без захисту заради інтересів своїх кишень. І напередодні 90 річниці бою під Крутами варто згадати, чого може коштувати Україні злочинний “пацифізм” її керманичів.
         
        Переглядів: 461 | Добавив: ukremigrantpt | Рейтинг: 0.0/0 |
        Всього коментарів: 0
        Добавляти коментарі дозволяється тільки для зареєстрованих учасників.
        [ Реєстрація | Вхід ]

        Використання матеріалів дозволяється за умови посилання на "Українці Португалії"
        Copyright © "Українці Португалії". м. Лісабон 2007р.
        Спілка Українців в Португалії