Сайт переїхав на новий сервер за адресою: http://www.spilka.pt/ Цей проект оновлюватися не буде і залишається в архіві
4 березня- день народження Володимира Івасюка
09.47
Крило стає крилом тільки під час лету.
Володимир Івасюк.
Володимир Михайлович Івасюк (04.03.1949–22.05.1979) — видатний український композитор і поет. Один із основоположників української естрадної музики. Автор ста семи пісень, п’ятдесяти трьох інструментальних творів, музики до кількох спектаклів. Був професійним медиком та скрипалем, чудово грав на фортепіано, віолончелі, гітарі. Майстерно виконував свої пісні. Мав художній талант, був неординарним живописцем.
Підло вбитий українським совєтським режимом. Його тіло було знайдене повішеним у Брюховицькому лісі під Львовом.
Основні дати життя і творчості
1949, 4 березня народився у м. Кіцмані Чернівецької області в родині учителів Михайлаі Софії Івасюків.
1955–1963 навчається у місцевій дитячій музичній школі.
1956–1966 учень Кіцманської середньої школи.
1962 бере участь у заключному концерті обласного огляду музичних шкіл Буковини.
1963 вступає до Київської музичної десятирічки ім. М. Лисенка по спеціальності альт. Навчається першу чверть. З другої чверті через хворобу повертається до Кіцманя та навчається у середній школі та музичній школі по класу фортепіано.
1964 пише першу пісню «Колискова»на вірші батька. У рідній школі створює вокально-інструментальний ансамбль «Буковинка».
1965 ансамбль «Буковинка»за перемогу в республіканському конкурсі нагороджено поїздкою по Дніпру.
1966 сім’я переїжджає до Чернівців. Вступає до медичного інституту, однак виключений з нього за участь у “політичному інциденті”. Влаштовується працювати на завод «Легмаш», де керує заводським хором. Під псевдонімом Весняний надсилає на обласний конкурс пісні «Відлітали журавлі»на вірш В. Миколайчука та «Колискова для Оксаночки»на власний вірш. За пісню «Відлітали журавлі»удостоєний першої премії.
1967–1972 повертається до навчання у медичному інституті.
1971 режисер Роман Олексів знімає в селищі Яремча перший український музичний фільм «Червона рута», в якому головні ролі виконують Софія Ротаруй Василь Зінкевич. У фільмі звучить багато пісень Івасюка. «Червона рута»перемагає на першому всесоюзному фестивалі «Пісня–71». На заключному концерті в Останкіно її виконують Назарій Яремчук, Василь Зінкевичі Володимир Івасюк у супроводі естрадно-симфонічного оркестру під керівництвом Юрія Силантьєва. «Червону руту»друкує тижневик «Україна».
1972 на чернівецькому телебаченні відбувається прем’єра пісні «Балада про дві скрипки», яку виконує Софія Ротару. Пісня «Водограй»перемагає в телевізійному конкурсі «Алло, ми шукаємо таланти!» та фестивалі «Пісня–72». Переїжджає у Львів. Там навчається в медичному інституті й починає студії у консерваторії на підготовчому відділенні. У листопаді на запрошення Володимира Івасюка у Львівському театрі ім. Марії Заньковецької його пісні виконує ансамбль «Смерічка». Початок співпраці з Ростиславом Братунем, що є етапним у творчості композитора.
1973 закінчує Львівський медичний інститут, вступає в аспірантуру до професора Т. Митіної.
1974, серпень у складі радянської делегації їде на міжнародний пісенний конкурс «Сопот–74», на якому Софія Ротаруперемагає з його пісню «Водограй». Із сестрою Галиноюздійснює коротку подорож Польщею.
1974, вересень розпочинає навчання на композиторському відділенні Львівської консерваторії в класі А. Кос-Анатольського.
1974–1975 робота над музикою до вистави «Прапороносці» за однойменним романом О. Гончара. Режисер вистави — Сергій Данченко.
1975, 19 березня прем’єра вистави «Прапороносці». Музика В. Івасюка високо оцінена критикою.
1975, серпень-вересень у селі Розтоки на Буковині знімається фільм «Пісня завжди з нами», в якому Софія Ротарувиконує шість пісень В. Івасюка.
1976, липень В. Івасюка виключають з консерваторії за пропуски занять. Пише музику до вистави «Мезозойська історія» у Дрогобицькому обласному муздрамтеатрі.
1978, квітень участь у всесоюзному конкурсі молодих композиторів у Єревані. Піаністка Л. Десяткіна виконує на конкурсі «Сюїту-варіації на тему народної пісні «Сухая верба» В. Івасюка.
1978, листопад перемога на всесоюзному конкурсі композиторів-студентів консерваторій у Москві — дипломи II ступеня за «Сюїту-варіації для камерного оркестру» та «Баладу про Віктора Хара».
1979, квітень член журі першого республіканського конкурсу артистів естради.
1979, 24 квітня за телефонним викликом йде з дому й більше не повертається.
1979, 18 травня тіло Володимира Івасюка випадково знайдене в Брюховицькому лісі під Львовом.
1979, 22 травня похорон Володимира Івасюка на Личаківському цвинтарі у Львові, що вилився у масову акцію протесту проти влади. З цього часу на творчість композитора накладено заборону.
Ховали Володю 22 травня, в день, коли прах Великого Тараса перевезли на Україну. Дубову труну, прибрану гілками калини і вишитим рушником, люди відмовилися класти на автомобіль й на раменах несли від оселі до самого Личаківського цвинтара. Це була не бачена на ті роки процесія, це була непокора владі, адміністрації, судовим оманам. Про час і місце похорону ніде не повідомлялося. Некролог з’явився лише в одній газеті, яка виходила малим накладом — у «Львівському залізничнику». У ВУЗах призначили саме цього дня комсомольські збори з обов’язковою явкою. Були дані вказівки під загрозою виключення чи звільнення з роботи не йти на похорон. Жодної квітки у Львові не знайти, усі вони там — для Володі, останні живі квіти його останньої весни.
Коли труна пливла до Личаківського цвинтаря і злива квітів встеляла останній його зелений шлях, важкими кроками ступали львівською бруківкою десятки тисяч людей з усієї країни, його істинні друзі і побратими за життя і дотепер. З Волині примчав Василь Зінкевич, із Києва прибули Юрій Рибчинський і Вадим Ільїн, не соромилися сліз Назарій Яремчук, Дмитро Гнатюк і Микола Кондратюк, Ігор Білозір і Остап Стахів. Тріо Маренич на вінку написали:
Спасибі, друже, за любов жагучу до рідної Вкраїнської землі, повік твою «Червону руту» співати будуть солов’ї.
Спереду процесії йшла в національному строї і несла на руках портрет Володі в миртовім вінку донька відомого львівського художника Патика — Оксана. Позаду неї Назарій Яремчук разом із Левком Дутківським несли великий вінок живих білих квітів, надісланий Софією Ротару.
І коли поставили біля ями труну, всі чекали якусь мить: хто вийде на перед і скаже перше слово. Той крок зробив і перше печальне слово мовив Ростислав Братунь. Голос його постійно тремтів і зривався, відчувалося, що хоче сказати те, що знають усі, але ще не час. Коли закінчив, тисячі подумки вклонилися йому за те, що не побоявся, не зрадив, не відступив. А це коштувало Ростиславу Андрійовичу посади голови Львівської організації спілки письменників та спокою до кінця життя. Свого побратима по перу підтримав завжди щирий Роман Кудлик. Виступи родини Січко закінчилися тюремним ув’язненням. Коли студенти консерваторії заспівали «Чуєш, брате мій», було чути не плач, а справжнє ридання. Народ ховав свого співця, який чесно і віддано служив йому.
Після похорону від рідних композитора відцуралися, ніхто не заходив, почалося страшне цькування вже мертвого Володимира. Навіть мертвому йому не могли простити його таланту, бо й мертвим він затьмарював своїми талантом живих. І справді, його ненавиділи живим, його боялися й мертвим. Могилу тричі підпалювали, а одного разу в червневу зливу горіли квіти. Пам’ятник, який виконав Микола Посікіра, прочекав у майстерні 10 років дозволу на встановлення. Але дякуючи народові, його любові до митця, могила цілий рік в квітах, завжди святочна. Чому? Вражають слова Ліни Костенко: «Слава — це прекрасна жінка, що на могилу квіти принесе».
1989 відновлення інтересу до Володимира Івасюка. «Червона рута» стає назвою однойменного фестивалю.
1994, 2 березня президент України Леонід Кравчук підписує Указ про присудження посмертно Володимиру Івасюку Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка.
1998 концерт «Володимир Івасюк. Повернення». Спроба ознайомити сучасників з творчою спадщиною композитора.
1999, 4 березня відкриття у Чернівцях Меморіального музею Володимира Івасюка.
2001 на V Ювілейній Церемонії нагородження лауреатів Всеукраїнської премії у галузі музики та масових видовищ «Золота Жар-птиця» Володимира Івасюка нагороджено у номінації «За внесок у розвиток музичної культури України XX століття».
2003 вихід компакт-диску «Наш Івасюк» у виконанні Тараса Чубая та групи «Плач Єремії». Ріст зацікавленості творчістю композитора серед сучасної молоді.
25/04/24
