13.03.2008p.

13 березня в СБУ відбулись чергові Громадські історичні слухання в рамках спільного гуманітарного проекту Служби безпеки України та Українського інституту національної пам'яті. У заході взяли участь члени робочої групи істориків, створеної при СБУ для вивчення архівних документів, науковці, представники громадських організацій та журналісти.

Відкриваючи слухання, радник Голови СБ України, співробітник Українського інституту національної пам'яті к.і.н. Володимир В'ЯТРОВИЧ зазначив: «Одним із базових постулатів у висвітленні діяльності ОУН радянською пропагандою було зображення її як виключно західноукраїнського явища. Тим часом, як свідчать документи та оперті на них найновіші дослідження, визвольний рух під керівництвом ОУН мав всеукраїнський характер, охоплював практично всю територію України».

Професор, д.і.н. Володимир СЕРГІЙЧУК ознайомив із особливостями діяльності ОУН на східних та південних землях. Він наголосив, що положення про боротьбу за соборність було ключовим у програмно-ідеологічних засадах руху. «Поширення діяльності ОУН за межі Західної України, — зазначив професор Сергійчук, — почалося в 1939 році, після приєднання цих земель до УРСР». Найактивнішу діяльність націоналістичні групи розгорнули тут після початку радянсько-німецької війни у 1941 році. Для походу на Схід було створено спеціальні Похідні групи, які дійшли зокрема до Харкова, Донбасу у Крим та навіть на Дон та Кубань. Коли німці усвідомили мету роботи «похідних груп», почали арешти та розстріли. «В жовтні 1941, — повідомив професор Сергійчук, — гітлерівці організували в Терновій Балці (Кривий Ріг), концентраційний табір, у якому утримували сотні зловлених націоналістів, багато з яких там розстріляно або закатовано на смерть під час допитів».

Із повідомленням про діяльність ОУН на Запоріжжі виступив місцевий дослідник Юрій ЩУР. Він зазначив, що «на сьогодні встановлено дані про 161 члена оунівського підпілля, з яких вихідців із Західної України, які прибули в складі похідної групи 15, інші – місцеві. Перші члени ОУН у Запоріжжі з'явилися 8 серпня 1941 р., а останній член ОУН "Бом" був заарештований у травні 1950 року в районному центрі Ногайськ (тепер — Приморськ)».

У повідомленні Олександра ДОБРОВОЛЬСЬКОГО з Донецька вказано: «Перші підпільники ОУН на Донбасі з'явилися ще в 1940 році. За підрахунками дослідників, кількість учасників оунівського руху, народжених в Донецькій області, складала приблизно половину від загалу всієї організації на Донеччині. Вихідці з Галичини та Волині складали близько 10%. Приблизно 40% підпільників ОУН – вихідці з Центральної України. Останнім членом ОУН можна вважати пропагандиста М. Янковського, заарештованого в Дзержинську 1958 року».

Про діяльність ОУН на Сумщині повідомив Олександр ВОВК: «Кількість членства ОУН на Сумщині становила кількасот осіб. Важливо, що з приходом радянської влади діяльність націоналістичного підпілля не припинилася і тривала до кінця 1940-х років», — відзначив історик.

Співробітник Галузевого державного архіву СБУ к.і.н. Олександр ІЩУК представив на слуханнях унікальні документи, що висвітлюють діяльність ОУН на Півдні та Сході України. «У ГДА СБУ і в архівах обласних управлінь, — наголосив Іщук, — збереглися тисячі унікальних документів в яких міститься інформація про діяльність ОУН в Східній, Центральній та Південній Україні в 1941—1955 рр.» Олесандр Іщук також представив оригінали документів: карних справ, світлин, записів, що висвітлюють як діяльність ОУН на згаданих теренах, так і населення, що допомагало підпіллю.



Отже, як свідчать документи та найновіші наукові дослідження:

1. Боротьба ОУН мала загальноукраїнський характер, вона охоплювала практично всі терени сучасної України.

2. Початок роботи осередків ОУН на Сході та Півдні зумовлений діяльністю т.зв. «похідних груп» з Західної України.

3. В лавах націоналістичного підпілля на Півдні та Сході активно боролися вихідці з цих земель, які становили абсолютну більшість членів місцевих організацій.

4. ОУН проводила активну антинімецьку діяльність, за що її члени піддавалися жорстоким репресіям з боку німецьких каральних органів: сотні членів ОУН були запроторені до концтаборів чи розстріляні ґестапо.

5. Діяльність ОУН не припинилася із відходом німців, головним завданням організації в радянській дійсності стало поширення національної пропаганди: в кінці 1940-х керівництвом визвольного руху почала реалізовуватися спеціальна операція «Орлик», суть якої полягала в розгортанні пропагандистської діяльності на Східній Україні.

6. Останні спалахи націоналістичного руху на Півдні та Сході України згідно документів НКВД-МҐБ зафіксовано в кінці 1940-х, а в окремих місцевостях навіть в другій половині 1950-х рр.

Прес-центр ЦДВР,

за повідомленням Прес-центру СБ України

сdvr_lviv@yahoo.com

тел./факс: +38(032) 2994515

+38-063-6286869



Довідкова інформація:

1. Факти про діяльність ОУН на Півдні та Сході України

2. Діяльність ОУН на Запоріжжі

3. Діяльність ОУН на Донбасі

4. Діяльність ОУН на Сумщині

5. Матеріали про діяльність ОУН на Півдні та Сході України в архівах СБ України

6. Український інститут національної пам'яті

7. Позиція Служби безпеки України щодо історичної пам'яті

8. Центр досліджень визвольного руху

1. ФАКТИ ПРО ДІЯЛЬНІСТЬ ОУН НА ПІВДНІ ТА СХОДІ УКРАЇНИ

Протягом всього часу діяльності Організації Українських Націоналістів її головною метою було створення Української Самостійної Соборної Держави. Положення про боротьбу за соборність було ключовим у програмно-ідеологічних засадах руху. Поширення діяльності ОУН за межі Західної України почалося в 1939 році, після приєднання цих земель до УРСР. Найактивнішу діяльність націоналістичні групи розгорнули тут після початку радянсько-німецької війни у 1941 році. Для походу на Схід було створено спеціальні Похідні групи, які вирушивши із західноукраїнських земель дійшли зокрема до Харкова, Донбасу у Крим та навіть на Дон та Кубань. Німці спочатку не звертали уваги на «похідні групи», по суті не знаючи про їх існування і мету, коли ж усвідомили собі мету їхньої роботи, почали арешти та розстріли. В жовтні 1941 гітлерівці організували в Терновій Балці, на півночі Кривого Рогу, концентраційний табір, у якому утримували сотні зловлених націоналістів, багато з яких там розстріляно або закатовано на смерть під час допитів. В Миргороді Полтавської області агенти ґестапо вбили у перестрілці Миколу Лемика, який був призначений на провідника Крайового Проводу Східно-Українських Земель (СУЗ). На Миколаївщині ґестапо в половині жовтня 1941 року заарештувало 16 активістів на чолі з обласним провідником Володимиром Мартинцем. 7 січня 1942 року ґестапо заарештувало та розстріляло в Кривому Розі обласного провідника Криворіжчини Сергія Шерстюка, поета-націоналіста Михайла Пронченка, Івана Потапенка й революціонерку-підпільницю Ганну Максимець. В половині березня 1942 року нацисти вимордували в Кременчуку Полтавської області 30 революціонерів, між ними Окружного Провідника цього регіону М.Щепанського 13 квітня 1942 року було видано наказ керівника поліції безпеки і СД в Житомирі заарештувати 356 активістів і членів ОУН. Передбачалося його ж наказом заарештувати ще додатково 2000 осіб, головним чином із середовища інтелігенції. В Джанкої ґестапо вдалося заарештувати провідника ОУН у Криму Степана Теслю, якого після допиту страчено. Загалом, за повідомленням керівника німецької безпеки від 14 січня 1942 року відзначається про велике зростання ОУН у Херсонській, Миколаївській і Кримській областях. Про масштаби націоналістичної діяльності на Дніпропетровщині можна стверджувати, опираючись на документи НКВД: весною 1944 року обласне управління доповідало партійному керівництву про діяльність у Дніпропетровську Південного Крайового Проводу ОУН, котрий координував діяльність оунівського підпілля в Дніпропетровській, Сталінській, Ворошиловградській, Запорізькій, Миколаївській, Кіровоградській, Одеській, Вінницькій і Кам'янець-Подільській областях, а також у Криму, на Дону та Кубані. Органи НКВД Дніпропетровщини вже в ІІ кварталі 1944 року заарештували 711 активних націоналістів, а в наступному — 744. Як свідчать документи активну діяльність ОУН продовжила і після Другої світової війни. Її головною метою було поширення серед місцевого населення національних ідей, підготовка його до національної революції, яка мала увінчатися відновлення української державності. Для реалізації цього завдання в кінці 1940-х років Проводом ОУН розроблено спеціальний план «Орлик», відповідно до якого на Схід та Південь України перекидалися кадри організації для розгортання тут пропагандистської діяльності. Осередки націоналістичного рух проіснували на цих землях до кінця до початку 1950-тих років, окремі протрималися навіть до 1956 року.

2. ДІЯЛЬНІСТЬ ОУН НА ЗАПОРІЖЖІ

Перші члени ОУН у Запоріжжі з’явилися 8 серпня 1941 р. Від дня появи ОУН у Запоріжжі й області, німецька поліція безпеки протидіяла намаганням оунівців розбудувати підпільну мережу. У травні 1942 року під Мелітополем було розстріляно близько десяти націоналістів. Навесні 1943 року у в’язниці СД у Запоріжжі було ув’язнено близько 30-ти оунівців, більшість яких при відступі німецької армії відправлено до концтабору Дахау. Через чотири нацистські концтабори пройшов член Мелітопольського окружного проводу І. Курило-Кримчак, керівник Мелітопольського націоналістичного підпілля М. Вінтонів разом з представниками обласного проводу “Степаном” та “Борисом” загинули у перестрілці з ґестапо на початку квітня 1943 року. По мірі можливості, члени націоналістичного підпілля проводили відплатні акції. У Михайлівському районі в 1943 році членами підпілля було обстріляно німецький військовий транспорт. У 1943 році бойовики СБ ОУН на чолі з І. Біликом – “Костем” звільнили в’язнів концтабору у Мелітополі, серед яких були місцеві підпільники та ті, хто ухилявся від виїзду на примусову працю до Німеччини. Протягом 1942-1943 років у Мелітополі функціонувала власна терористично-бойова група на чолі із В. Хабаликом, який особисто знищив 14 офіцерів німецької армії та ґестапо. На сьогодні встановлено дані на 161 члена оунівського підпілля, з яких вихідців із Західної України, які прибули в складі похідної групи – 15, інші – місцеві. Не зважаючи на те, що організаційна сітка до кінця німецько-радянської війни була знищена, нові осередки з’являлися і після 1945 року. Зокрема, 1947 року за сприяння членів ОУН було створено “Групу українських патріотів”, яка своєю діяльність охоплювала м. Запоріжжя, Гуляйпільський та Василівський райони. Останній член ОУН “Бом”, направлений до Запорізької області для створення підпільної мережі, був заарештований у травні 1950 року в районному центрі Ногайськ (тепер — Приморськ).

3. ДІЯЛЬНІСТЬ ОУН НА ДОНБАСІ

Перші підпільники ОУН на Донбасі з’явилися ще в 1940 році. Восени 1941 тут почали свою роботу члени Похідної групи, зокрема окремого рою з 12 осіб на чолі із Володимиром Болгарським-Булавським. У лютому 1942 року вся група була заарештована і вислана німцями. Проте за цей час члени групи чотири місяці встигли організувати великі групи ОУН в Горлівці, Костянтинівці, Волновасі, Маріуполі. З кінця лютого 1942 року на Донбасі починає діяти група Євгена Стахіва та Івана Клима. В цей час утворюються два проводи ОУН, що об’єднали відповідно південні (центр Маріуполь), та північні (центр Горлівка) райони області. З 35 районів Донецької області ОУН мало свою мережу в 17 районах За підрахунками дослідників, кількість учасників оунівського руху, народжених в Донецькій області, складала приблизно половину від загалу всієї організації на Донеччині. Вихідці з Галичини та Волині складали близько 10 відсотків. Приблизно 40 відсотків підпільників ОУН – вихідці з Центральної України. Німці вже з літа 1942 року провадять на Донеччині репресивні заходи що до бандерівців. В літку та восени 1942 року проводяться масові арешти в Маріуполі, а з весни 1943 року арештовуються та страчуються підпільники в Костянтинівці, Краматорську, Слов’янську, Горлівці, Ольгинці, Красноармійську, Донецьку. Загальні втрати внаслідок німецьких репресій досягли 60-80 осіб. Свою діяльність ОУН продовжила і після відходу німецької влади, борючись тепер із радянським тоталітарним режимом. Загалом з осені 1943 року до 1947 року було заарештовано і засуджено близько 400 осіб як членів ОУН та їх симпатиків. В 1953 році було розгромлено велику підпільну організацію ОУН на чолі з Василем Підгородецьким. В 1955 році було викрито в Горлівці групу Андрунніка-Сіберанця. Зазначимо, що Горлівський район в 50-х роках, згідно звітів НКВД, вважався найбільш пробандерівськи налаштованим. Зокрема, восени 1950 року під Горлівкою було викрито бункер ОУН з літературою. Останнім членом ОУН заарештованим за агітацію можна вважати М. Янковського, якого було викрито в Дзержинську 1958 року.

4. ДІЯЛЬНІСТЬ ОУН НА СУМЩИНІ

У документах радянських органів безпеки фігурують дані про те, що зв’язковий ОУН Василь Падалко ще у 30-х роках зустрічався з кур’єрами з Конотопщини та Кролевеччини. У 1940 р. на Шосткинських торфорозробках було заарештовано члена ОУН, вихідця зі Львівщини Іллю Голотяку. В кінці 1941 тут почали свою роботи члени Похідних груп ОУН. В Сумах засновано осередок ОУН, який спочатку нараховував 8 осіб. Згодом бандерівське підпілля на Сумщині поповнилося вихідцями з Вінниччини, Тернопільщини, Стрийщини. У Сумах ОУН діяла під прикриттям “Просвіти”, як і в багатьох інших місцях, відновленої з початком німецької окупації. Очолював місцеву організацію Семен Сапун (1893-1943 рр.). У грудні 1942 року німецький військовий комендант м. Суми інформував вищу інстанцію про те, що у Сумах розкрито оунівську організацію, керовану з Києва. Було заарештовано обласного провідника С.Сапуна, двох районних керівників та ще 38 осіб. У лютому 1943 року німці знищили близько 600 осіб, а серед них і членів ОУН, на території овочесховища сумської в’язниці. Радянські органи МҐБ станом на 1946 рік встановили приналежність до ОУН близько 50 осіб, що мешкали у Лебединському районі. Місцеві націоналісти спочатку заснували «Просвіту», а згодом за її прикриттям розбудовували мережу ОУН. Існують різні дані про діяльність ОУН на Конотопщині. Станом на 5 березня 1944 р. на території Сумської області було виявлено чотири осередки ОУН, заарештовано 18 учасників, а всього виявлено 25 осіб. Важко говорити про чисельність підпілля ОУН на території Сумщини, бо точних даних немає. Наприклад, начальник політичного відділу Центрального штабу партизанського руху полковник Конкін свідчив, що протягом кількох місяців 1943 року на території Сумської області було заарештовано за приналежність до націоналістичного підпілля 280 осіб. Органи Лебединського районного відділу МҐБ у Сумській області вказували: «Кількість місцевого населення, що в даний час [1946 р.] мешкає у районі і підлягає агентурній розробці та спостереженню визначається приблизно у 10 тис. ос.». Загалом кількість членства ОУН на Сумщині становила кількасот осіб. З приходом радянської влади діяльність націоналістичного підпілля не припинилася. Наразі існують дані про боротьбу Української Повстанської Армії на території Глухівщини, Кролевеччини, Недригайлівщини, Путивльщини, Роменщини, Шалигінщини. Участь у боївках УПА брали прибулі і місцеві мешканці. У деяких місцевостях боротьба тривала до 1948 року.

5. МАТЕРІАЛИ ПРО ДІЯЛЬНІСТЬ ОУН НА ПІВДНІ ТА СХОДІ УКРАЇНИ В АРХІВАХ СБ УКРАЇНИ

У Галузевому державному архіві Служби безпеки України і в архівах обласних Управлінь СБ України зберігся найбільший обсяг документів про діяльність ОУН в Східній, Центральній та Південній Україні. Їх підрахунком нині займаються архівісти СБ України. На сьогодні кількість виявлених матеріалів характеризується такими цифровими показниками: - управління СБ України в Донецькій області – 15 справ, - управління СБ України в Луганській області – 12 справ, - управління СБ України в Чернігівській області – 68 справ, - управління СБ України в Полтавській області – 6 справ, - управління СБ України в Київській області – 41 справа, - управління СБ України в Хмельницькій області – понад 100 справ, - у ГДА СБ України у Києві – понад 300 справ. Робота з виявлення документів продовжується, провадиться вона і у інших обласних управліннях СБ України. Слід відзначити, що в кожній із цих справ зберігається не один документ, зазвичай їх десятки або і сотні. Таким чином, в архівах СБ України збереглися тисячі унікальних документів в яких міститься інформація про діяльність ОУН в Східній, Центральній та Південній Україні в 1941-1955 рр.

6. УКРАЇНСЬКИЙ ІНСТИТУТ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПАМ’ЯТІ Київ, вул. Липська, 16 тел. 2531563, факс:2540585 http://www.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=41355265&cat_id=103615 Український інститут національної пам’яті було утворено 31 травня 2006 року як центральний орган виконавчої влади із спеціальним статусом. Основними завданнями Інституту задекларовано: посилення уваги суспільства до історії України, забезпечення всебічного вивчення етапів боротьби за відновлення державності України у XX столітті та здійснення заходів з увічнення пам’яті учасників національно-визвольної боротьби, жертв голодоморів та політичних репресій. Положення про Український інститут національної пам’яті, затверджене постановою Уряду від 5 липня 2006 ц. р. № 927. Воно деталізує напрямки роботи Інституту, окреслює його структуру та нормативно-правову діяльність. Інститут національної пам’яті організовує виконання актів законодавства з питань, що належать до його компетенції, здійснює контроль за їх реалізацією, узагальнює практику застосування законодавства, розробляє пропозиції щодо його вдосконалення і в установленому порядку виносить їх на розгляд Президента України та Кабінету Міністрів. Крім того, Інститут видає накази, організовує та контролює їх виконання, а також, у разі потреби, разом із іншими органами виконавчої влади розробляє і видає спільні нормативно-правові акти. Очолює Інститут національної пам’яті Голова, який призначається Кабінетом Міністрів за поданням Прем’єр-міністра. Нині виконуючим обов’язки Голови Інституту є Ігор ЮХНОВСЬКИЙ. З моменту створення Інституту закладали ідею формування його регіональних представництв. Проте лише в травні 2007 року створили перше – у Львівській області. Представником УІНП у Львівській області став к.і.н., Директор Центру досліджень визвольного руху Володимир В’ЯТРОВИЧ.

7. ПОЗИЦІЯ СЛУЖБИ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ ЩОДО ІСТОРИЧНОЇ ПАМ’ЯТІ Служба безпеки України спільно із Українським інститутом національної пам’яті реалізовує спільний гуманітарний проект «Громадські історичні слухання» Звертаючись до учасників перших слухань, в.о. Голови СБ України Валентин НАЛИВАЙЧЕНКО зазначив: «Служба безпеки України, розсекречуючи та упорядковуючи документи радянських органів держбезпеки, які зберігаються в її архіві, переслідує одну мету — встановлення, поширення і ствердження історичної правди про минуле українського народу, позбавлення від нашарувань, що спотворюють об’єктивну істину. Метою наших спільних зусиль має стати реабілітація як української історії загалом, так і повернення пам’яті про долю кожного українця». Для організації роботи з архівними матеріалами з питань визвольного руху та репресій за часів радянської влади, які зберігаються в архівах СБУ, координації дослідницької співпраці СБУ з Українським інститутом національної пам’яті, Асоціацією дослідників Голодоморів, неурядовими та правозахисними організаціями було призначено на посаду радника Голови СБ України з науково-дослідницької роботи Директора Центру досліджень визвольного руху, кандидата історичних наук Володимира В’ЯТРОВИЧА. При Архіві СБУ створена робоча групи істориків, яка вивчатиме архівні документи про діяльність ОУН і УПА, видатних постатей визвольного руху України з метою оприлюднення документальних першоджерел. Її роботу координує В. В’ятрович.

8. ЦЕНТР ДОСЛІДЖЕНЬ ВИЗВОЛЬНОГО РУХУ www.cdvr.org.ua www.upa.in.ua 79026 Львів, вул. Козельницька, 4, к.501 тел./факс: 38(032)2994515, cdvr_lviv@yahoo.com

Вивчення найрізноманітніших аспектів боротьби українців за національну та соціальну свободу є головною метою Центру досліджень визвольного руху. Сьогодні Центр досліджень визвольного руху це: • єдиний спеціалізований науковий центр досліджень проблематики ОУН і УПА • центр розробки та впровадження програм популяризації національно-визвольної боротьби ОУН та УПА • консультаційна діяльність, надання установам, організаціям та зацікавленим особам інформації, експертних оцінок що стосуються проблематики визвольного руху • унікальний архів документальних, усних, речових, фото та відеосвідчень про національно-визвольну боротьбу ОУН та УПА ЦДВР об’єднує багатьох істориків з різних куточків України та з поза її меж, які досліджують проблематику визвольного руху українського та інших народів. Центр випускає власне періодичне видання — науковий збірник «Український визвольний рух», публікує наукові розвідки, спогади та збірники документів. В.о. Директора ЦДВР Руслан ЗАБІЛИЙ.

 

 

Джерело : http://maidan.org.ua/