– вивезенні з сільських територій всіх продовольчих запасів і засобів проживання, навіть одягу. Засоби проживання, які неможливо було вивезти, знищувались;

– ізоляції територій сільської місцевості шляхом позбавлення селян паспорту, права на придбання залізничних квитків і права виїзду з місць проживання; оточення відповідних територій "заградзагонами" та заставами; масових арештів за втечу із сіл;

– забороні ввезення будь-яких товарів на сільські території;

– забороні переписки і будь-якого поширення інформації з сільських територій.

У зверненні УВКР висловлюється сподівання на те, що визнання російськими парламентаріями Голодомору 1932–33 років актом геноциду українського народу дозволить закріпити добросусідські стосунки між Росією та Україною, а також запобігти повторенню злочину геноциду в майбутньому.

На жаль, важко повірити у реальність цих сподівань, хоча й немає сумнівів у необхідності даного звернення. Позиція Кремля ще у листопаді минулого року була викладена у заяві МЗС РФ, в якій саме слово Голодомор бралося в лапки. "Масовий голод початку 30-х років справді був у багатьох аспектах обумовлений політикою тодішнього керівництва СРСР. Але абсолютно очевидно, що проводилась вона не за національною ознакою, – зазначає департамент інформації і друку МЗС Росії у зв'язку з обговоренням у пресі України "так званого "голодомору" <...>

При всьому трагізмі тодішніх подій, немає ніяких підстав визначати їх як геноцид за етнічною ознакою" (Росбалт, 20.11.2007. Цитата подається в українському перекладі). Отже, якщо, окрім українців, від голоду помирали і мешканці України інших національностей – це для представників російської влади дає підстави стверджувати, що політика Голодомору чинилася не за національною ознакою! Напевне, мітла більшовицької "чистки" мала б обережно оминати громадян України неукраїнського походження, щоб суворо дотримуватись визначення геноциду. Подібні бюрократичні зачіпки нагадують безглузді диспути середньовічних схоластів. Адже під "національною ознакою" розуміють не етнічне походження, а територію національної держави. Голодомор 1932–1933 років відбувався на території двох держав – України і Казахстану. Відтак, це був геноцид українського і казахського народів, які серед усіх "братніх республік" найбільше опирались тоталітарній політиці "колективізації".

Загалом історичний факт Голодомору 1932–33 років в Україні, який російська влада та ЗМІ дотепер називають "так званим", визнали понад 70 законодавчих органів різних країн світу. Рішення ж про визнання Голодомору 1932–1933 років геноцидом українського народу, окрім Верховної Ради України, прийняли парламенти Австралії, Грузії, Еквадору, Естонії, Канади, Парагваю, Перу, Польщі, Словаччини, Угорщини, а також Палата представників Конгресу США.