Україна має вступати в НАТО чи ні? Які вигоди і які ризики є в тому?

Для України питання вступу в НАТО є пріоритетом у зовнішніх відносинах. Я переконаний, що для України є два стратегічно важливих зовнішніх завдання, втіливши які ми зможемо говорити про остаточне утвердження української державності. Перше – це геополітичне лідерство в регіоні, до якого Україна сьогодні прямує через ГУАМ і через Співдружність балтійсько-чорноморських держав. Друге – власне вступ до НАТО.

В чому є ключовий момент і сенс вступу до НАТО? В першу чергу, сенс полягає в тому, що на сьогодні НАТО є найбільш ефективною системою колективної безпеки. Для того, щоб максимально забезпечити свою обороноздатність в сучасному глобалізованому світі необхідно долучитись до якоїсь з колективних систем безпеки. Це ефективніше, дешевше, це – вищий рівень безпеки. Ми розглядаємо Північно-Атлантичний альянс, як коло тих держав, які перебувають на найвищому цивілізаційному рівні розвитку і тому участь України у цьому військово-політичному об’єднанні є для нас найбільш ефективною.

По-друге, НАТО – це не просто військовий союз, це не просто захист України. Це і цивілізаційний вибір. Адже НАТО – це є структура, яка сьогодні об’єднує держави Європейського Союзу та США. Для України вкрай важливо долучитись до того цивілізаційного вибору, який обрали європейські держави. Довгий час перебування під російським впливом фактично призводило до того, що Україну втягували у систему чужорідного азіатського впливу. А Україна завжди тяжіла до Європи, і не тільки тому, що Україна є її невід’ємною частиною, а й тому, що Україна була одним із співтворців європейської цивілізації, починаючи із Київської Русі. Перебування України у російській імперії максимально відтягувало нас від європейського вибору, від тих цінностей, які притаманні для Європи.

По-третє, НАТО – це не абстрактний колективний захист, це захист від конкретної держави, яка називається Російська Федерація. Проросійські сили в незалежній Україні раз по раз висувають гасла, які мають на меті розхитати державу – приміром, шляхом федералізації та надання автономії двом східним областям, еліта яких більше орієнтована на Москву ніж на Київ. Дуже часто ми є свідками заяв про те, що Крим – це частина Російської Федерації. Звучать не тільки політичні заяви, але й проводяться опитування поміж населення. На мою думку, це буде тривати доти, доки на східному кордоні, який досі не демаркований – а це шість тисяч кілометрів, не буде чітка межа не тільки України, але й НАТО. Українці будуть впевнено почувати себе та знати, що Росія не зазіхатиме на цілісність України, лише тоді, коли на нашому східному кордоні буде стояти український хлопець у натівський уніформі. Саме тоді зникнуть всі питання про Крим, федерацію та окремішні відносини з Росією. НАТО допоможе нам привчити Росію говорити з нами на рівних.

Ви казали про те, що Україна має стати регіональним лідером. Чи допоможе НАТО в цьому?

Перш за все говорячи про геополітику, я хотів би зазначити кілька важливих аспектів, які є аксіомами у геополітиці, як науці. Одна з цих аксіом говорить про те, що не можуть поруч існувати дві потужні великі держави. А якщо і будуть існувати – то в умовах протистояння, якщо поміж ними немає геополітичного бар’єру. Прикладом є багато держав, зокрема – постійні протистояння на межових кордонах Німеччини і Франції, протистояння Франція-Іспанія, Поща-Німеччина, Франція-Англія. Геополітика говорить про те, що сподіватись на довготривалі позитивні рівноправні відносини України і Росії у сьогоднішньому становищі не доводиться. Україні необхідно відстояти право говорити з Росією на рівних. Україні необхідно зрозуміти, що ми увесь час будемо перепоною у геополітичних планах Росії, а Росія увесь час буде перепоною нашим геополітичним планам. Буде латентне протистояння у галузі зовнішньої політики, економіки тощо. Для нас необхідно вибудовувати таку систему координат, де б Україна змогла повноцінно протистояти Росії у її постійних експансивних атаках. Це атаки в галузі культури, інформації, енергетики та інших життєво важливих напрямах розвитку нашої держави.

Україні, для того, щоб стати повноцінним суб’єктом геополітики необхідно стати одним з регіональних лідерів Європи. Україна найбільше надається для такої ролі і наша держава в цій ролі є дуже прийнятна для сусідніх держав: для Грузії, Польщі, Литви. Адже вони відчувають такі самі проблеми, які відчуває Україна. Це щоденний тиск з боку Російської Федерації, яка не може позбутися імперських амбіцій. Нашим сусідам вкрай важливо об’єднатися у більшу корпоративну групу, щоб можна було спільно протистояти імперським атакам Кремля.

Вже сьогодні в системі ГУАМ Україна визнається як лідер, вже сьогодні в системі Чорноморсько-балтійської угоди Україна визнається Польщею та Литвою – державами ЄС – як лідер.

Я хочу нагадати з історії, що в той момент, коли Україна геополітично, як держава, або як державне утворення, до якого входила Україна, займала простір від Балтики до Чорного моря – тоді Україна була сильною. Це були часи і Київської Русі, і Литовської держави, де Україна відігравала значну державотворчу роль. Це зрештою було і часи Речі Посполитої, де Україна уже не була суб’єктом, але саме українські території надавали тій державі можливість виступати одним з головних гравців не тільки в регіоні, але й у Європі в цілому. Сьогодні Україна знову має шанс бути домінантом у цьому геополітичному просторі, бути ключовою державою. Це нам дозволить впливати на процеси світового рівня та повноцінно себе захищати.

Чи є ризик при вступі у НАТО втратити частину суверенітету?

Це абсурд. Не йдеться про втрату частини суверенітету. Це байки, які розповідають нам комуністи та регіонали з подачі Кремля. Москва відкрито використовує в Україні певні політичні партії просто як лобістські групи, а не як самодостатні політичні сили, з метою просування такої думки. Насправді, при вступі в НАТО Україна просто модернізує свої військові сили під високі стандарти цієї організації. На територію України не будуть входити жодні чужі війська, бо це заборонено Конституцією. Навпаки, Україна має достатньо військ, щоб допомагати у розв’язанні тих чи інших військових проблем, якщо на це буде воля нашої держави.

Найголовніше – будь-які питання в НАТО приймаються консенсусом. Це означає, що кожен з учасників Північно-Атлантичного договору повинен проголосувати «за», щоб НАТО взяло участь в будь-якій військовій операції. В Ірак входили не війська НАТО, а війська США й окремих держав, бо НАТО не проголосувало за це. Україна не просто не втратить суверенітету, Україна матиме змогу впливати на рішення найпотужнішої військової організації в світі. Україна своїм голосом зможе зупинити будь-яку операцію, або її підтримати.

Зараз лунають заяви, зокрема і з боку Президента, що необхідно провести референдум з питання членства у НАТО. Чи він потрібен, і у які терміни він може відбутись?

Я вважаю, що референдум не потрібен. Не передбачено такого в статуті НАТО, щоб держава, перед вступом у цю організацію, проводила референдум. Це внутрішня воля кожної з держав-учасниць. Деякі держави проводили референдум, більшість – ні. Сьогодні для нас референдум є можливим варіантом, але зовсім не обов’язковим. Це вимога опозиційних сил, які під тиском Москви намагаються зробити все можливе, щоб не дати Україні йти самостійним шляхом. Минуть рік-два-три, і питання референдуму вже не бути таким актуальним. За нормальної інформаційної роботи, за рік-два можна переконати українців в одній простій речі: це буде вигідно кожному з нас. Бо для того, щоб жити за європейськими а не азіатськими стандартами, для того, щоб уповні знову бути європейцями, українці повинні шукати спільні інтереси з Європою. Якщо ми це усвідомимо, то необхідність проведення референдуму відпаде сама по собі.

За міждержавною угодою України та РФ російські війська в Криму будуть перебувати до 2017 року. Чи можливо до того часу Україні вступити в НАТО і що в такому разі робити з флотом РФ?

Перш за все необхідно чимшвидше починати переговори про виведення Чорноморського флоту Російської Федерації з Криму. Це моє глибоке переконання. Перебування іноземного флоту в Криму суперечить і статусу України, і Конституції та законодавству. Іноземні війська повинні залишити Україну чимшвидше, не чекаючи 2017 року. Розуміючи, що є політичні реалії, що є міжнародні договори, я усвідомлюю, що це може відбутися не так швидко. Доки іноземні війська будуть перебувати на території України, Україна не зможе стати повноцінним членом Північно-Атлантичного союзу. Одна з умов вступу до НАТО – це неприсутність на території держави військ держав-неучасниць блоку. Чорноморський флот гальмує наш вступ до НАТО, але це не основна його функція. Його завдання – бути центром імперської політики Росії, центром русифікації на території України. На будь-якому етапі державотворення цей флот становить небезпеку для національної оборони. Це питання треба розв’язати максимально швидко і максимально ефективно.

Які причини різкої зміни позиції щодо НАТО з боку Партії регіонів, адже кілька років тому її депутати схвалили план дій щодо членства в Північно-Атлантичному блоці?

Це цілковито кон’юнктурна політика, і ці рішення приймаються не Партією регіонів. Центром прийняття рішень Партії регіонів з питань НАТО є Кремль. Ця партія слухняно виконує рішення Кремля. Наприклад, дуже показово – після «листа трьох» (лист Президента, Прем’єр-міністра та Глави ВР щодо вступу до НАТО – ред.) на погоджувальній раді парламенту ніхто з Партії регіонів не порушував питання НАТО. А вже наступного ранку пролунала жорстка заява Чорномирдіна щодо Плану дій щодо членства в НАТО, і відразу ж була заблокована трибуна Верховної Ради. Це продемонструвало, що навіть не високі чини РФ дають вказівки цій партії, а чиновники такого рівня як посол Росії в Україні. Для української партії – це просто принизливо – напряму виконувати доручення посла іноземної держави. Блокування трибуни парламенту – це болюча реакція Москви на рішення України почати процес вступу в НАТО. В процесі переговорів з «регіоналами» їх позиції пом’якшувались тоді, коли пом’якшувались переговори між Україною і Росією. Це свідчить про те, що події у парламенті цілковито ретранслюють зовнішню політику РФ а частина політичних партій України не є самодостатніми суб’єктами української політики.