У Німецькому Дюссельдорфі була проведена фотовиставка, присвячена Голодомору 1932-1933 рр., яка стала можливою завдяки старанням нашого зовнішньополітичного відомства за підтримки Фонду «Україна 3000».

Окрім високоповажних гостей з муніципалітету цього мальовничого німецького міста – столиці Північної Рейн-Вестфалії – однієї з самих густонаселених німецьких земель, виставка виявилася цікавою і для пересічних мешканців.

Не в останню чергу, таку цікавість можна пояснити тим, що ці забуті сторінки української історії презентувала дружина Президента України Катерина Ющенко. Разом з нею до Дюссельдорфу прибули екс–міністр закордонних справ, а нині керівник відповідного парламентського комітету Борис Тарасюк, а також керівник Служби безпеки України Валентин Наливайченко.

Учать останнього у цьому заході виявилася не випадковою. Саме СБУ в останній час всіляко сприяла проведенню ґрунтовних історико–графічних досліджень, першоджерелами яких у певній мірі стали архіви, які залишилися спецслужбі у спадок від КДБ УРСР.

Переконливі докази геноциду українського населення у ті часи, викладені у зручній для сприйняття формі тематичних стендів, стали предметом жвавого обговорення серед відвідувачів, більшість з яких ще пам’ятають повоєнні роки, коли на цих теренах звірювало Штазі та панував тоталітаризм з його яскравими проявами – політичними репресіями.

У своєму вступному слові Катерина Ющенко відзначила, що для донесення світовій спільноті правди про страшну трагедію українського народу і була створена фотовиставка під назвою «Страчені голодом: невідомий геноцид українців». Її матеріали перекладені на багато мов і вже були презентовані не тільки у Верховній Раді України та майже у всіх обласних центрах України, але й у Брюсселі, Берліні, Женеві, Лондоні, Вашингтоні та Вільнюсі.

От і настала черга Дюссельдорфа, керівництво парламенту якого люб’язно приютило фотовиставку в своїх стінах.

«Як дочка людей, котрі пережили голод і з дитинства розповідали мені про смерть багатьох наших рідних, я була дуже здивована тим, як мало у світі, навіть у Європі, знають про цю чи не найбільшу гуманітарну катастрофу ХХ століття. Коли впродовж 1932–1933 рр. в Україні щоденно вмирало 25 тисяч мешканців – переважно дітей, жінок та стариків. Саме через це, доведення цієї інформації світовому співтовариству ми вважаємо одним з головних завдань», – повідомила Катерина Михайлівна.

Водночас скептицизм німецьких істориків, які зважають тільки на Холокост і радше з політичних міркувань, ніж з суто наукових, намагався нівелювати Борис Тарасюк, який у спілкуванні з журналістами наголосив, що для організаторів виставки важливо у такий спосіб вшанувати пам’ять мільйонів невинних жертв, засудити злочини сталінського режиму та відновити історичну справедливість, бо саме через визнання Голодомору геноцидом Україна намагається привернути увагу світової спільноти до того, що голод і зараз застосовується як зброя проти людей і народів. Саме це, на думку Б.Тарасюка, має убезпечити людство від такого жахливого виду терору. Він також додав, що Україна намагатиметься переконати Німеччину у необхідності такого визнання, спираючись на підтримку чисельної української діаспори.

У свою чергу Валентин Наливайченко, спілкуючись з журналістами та відвідувачами фотовиставки, запевнив, що в Україні не може існувати секретів, пов’язаних з часами політичних репресій і, особливо, Голодомору.

Він також наголосив, що СБУ спільно з «Фондом-3000» видає книжки, присвячені цим подіям, зокрема, «Рассекречена пам’ять. Голодомор 1932–1933 рр. в Україні в документах Служби безпеки України», а також всіляко сприяє всім зацікавленим сторонам у проведенні наукових досліджень.

Крім того, коментуючи важливість привернення увагу світової спільноти до тих давніх подій, Валентин Наливайченко повідомив, що лише за два роки багатонаціональне населення України було штучно зменшене і голод не обирав людей за національностями, бо поруч голодували як українці, так і росіяни, молдавани, і навіть тисячі етнічних німців, які проживали в той час на території УРСР.

За його словами, прагнення України світового визнання Голодомору геноцидом – це не тільки питання відновлення історичної справедливості сотень тисяч українських сімей, які втратили своїх рідних і близьких, але й прагнення переконати світову спільноту у тому, що Україна віддана справі боротьби з геноцидами у будь–якій країні світу і рішуче засуджує навіть натяки на застосування подібних методів будь-де.

Надалі фотовиставка мандруватиме по Європі, а нам залишається лише вірити в те, що досліджуючи свою історію, ми закладаємо важливі цеглини у той міцний мур, котрий відділятиме нас у майбутньому від можливості її повторення.

 Джерело :       http://maidan.org.ua