22.06.2008р.

18 червня 2008 року у Львові відкрилася Друга Міжнародна наукова конференція «Діаспора як чинник утвердження держави Україна у міжнародній спільноті. Українська діаспора у світовій цивілізації».

Звернення Катерини Ющенко до учасників конференції «Діаспора як чинник утвердження держави Україна у міжнародній спільноті. Українська діаспора у світовій цивілізації»

Шановні друзі!

Вітаю всіх учасників та організаторів Другої Міжнародної науково-практичної конференції «Діаспора як чинник утвердження держави Україна у міжнародній спільноті. Українська діаспора у світовій цивілізації».

Ініціатива Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою та Національного університету «Львівська політехніка» є надзвичайно важливою: визнати та оцінити роль діаспори в українському минулому, а також сформулювати дорожню карту на майбутнє, як в Україні, так і в тих країнах, де сьогодні проживає наша діаспора.

Як людина, яка першу половину свого життя була активним членом великої української діаспори, а другу – українкою, яка живе в Україні, я гостро відчуваю всі питання, які ви обговорюєте.

Я дуже пишаюся тією роллю, яку українці за кордоном відігравали протягом десятиліть. Тим, як вони долали політичні бар’єри, що здавалися непробивними; як переконували лідерів іноземних держав та міжнародних організацій зрозуміти статус України – поневоленої нації; як у 70-80-х роках вимагали звільнення численних українських політичних в’язнів.

Я пишаюся великою кількістю церков, шкіл, музеїв, організацій, факультетів та кафедр в університетах та інститутах, які створили українські емігранти. Я вважаю, українська діаспора була сильніша за будь-яку іншу східноєвропейську діаспору.

Я також пишаюся успіхом великих акцій, організованих закордонними українцями, – вшанування українського Голодомору у 1983 році та тисячоліття Хрещення Київської Русі у 1988 році; встановлення численних пам’ятників Тарасу Шевченку та жертвам Голодомору.

Я пишаюся тим, яку допомогу Помаранчевій революції надали закордонні українці, організовуючи демонстрації в своїх містах, інформуючи ЗМІ про те, що відбувається в Україні. А особливо тим, що до України було відправлено тисячі спостерігачів для забезпечення прозорих та справедливих виборів.

І я особливо пишаюся тими членами української діаспори, які своїми тихими добрими справами та благородними пожертвами розбудовували важливі установи та підтримували такі ключові питання, як українська мова, музеї, бібліотеки, сиротинці, університети та лікарні. Які своєю працею змогли зробити більше, ніж найбільші українські національні та міжнародні організації у цих питаннях.

З іншого боку, я також бачу, які унікальні можливості не використали українці за кордоном в перші роки існування молодої Української держави. Вплинути на те, що у нашому Фонді «Україна 3000» ми називаємо «Україна вчора» – знання та підтримку нашої історії та культури; «Україна сьогодні» – проблеми сучасної медичної та соціальної системи; «Україна завтра» – освіти та виховання її молоді.

Де була наша діаспора, коли телевізійні канали, які зараз коштують сотні мільйонів доларів, лише за кілька мільйонів купували не українці? Чи не могли наші великі організації каталізувати громаду на здійснення цього неймовірно важливого проекту? Який величезний вплив на свідомість сьогоднішніх українців вони могли би мати якісними програмами про українську історію, мову та культуру?

Або чому діаспора не використала свої знання та контакти для створення кіношедеврів світової якості про українську історію; фільмів на кшталт «Катинь» або «Хоробре серце»? У нас були непогані фільми, але їх було замало для того, щоб допомогти нашим громадянам зрозуміти важливість Батурина та інших битв за нашу незалежність, визнання Голодомору геноцидом, радянських репресій, релігійних питань, ОУН-УПА, дисидентського руху 60-х тощо. Це сприяло б тому, що наші останні рішення із вшанування Шухевича, по консолідації церков, відбудові Батурина, Чигирина, будівництву пам’ятників у Крутах та вшануванню Голодомору були б набагато зрозумілішими нашим громадянам в усіх частинах України.

Чому діаспора не відправила мільйони або навіть десятки мільйонів книжок українською мовою учням шкіл? Адже вони відчайдушно потребують нових цікавих текстів, які могли б підготувати їх до європейського майбутнього!

Озираючись назад, я ставлю собі питання: чому закордонні українці не використали свої розгалужені міжнародні зв’язки для того, аби відправити тисячі молодих українців за кордон для отримання освіти, щоб сьогодні у нас, в Україні, була готова когорта добре підготовлених юристів, лікарів, менеджерів, економістів, політиків та викладачів? Якщо би наші міжнародні українські організації виступили з такою ініціативою, а кожна громада профінансувала декілька десятків студентів на рік, даючи їм можливість жити в їхніх домівках, наша держава та наша економіка сьогодні мали би ціле нове покоління лідерів.

Чому українці за кордоном не створили «Корпус миру» з тисяч молодих діаспорян та пенсіонерів, які би поїхали до українських сіл та малих міст викладати, допомагати створювати та розвивати бізнеси, покращувати систему охорони здоров’я? Або чому сотні скаутських лідерів «Пласту» та СУМу не проводять щотижневі «сходини» по всій Центральній, Південній та Східній Україні?

Далі: наскільки велику увагу потужні українські діаспоральні організації у заможних країнах приділяють підтримці мільйонів українців у Росії та інших країнах колишнього Радянського Союзу, Східної Європи, Латинської Америки та інших? Певна увага приділяється, але, я думаю, більшість зі мною погодяться, що її замало. Водночас, попри відсутність належної уваги, наша діаспора в Латинській Америці надзвичайно ефективно переконує свої парламенти та уряди визнати Голодомор геноцидом. І водночас наша діаспора у колишньому СРСР долає надзвичайні перешкоди та труднощі, щоб утримати українські бібліотеки, культурні організації та школи. Декілька доларів або євро, стратегічно розподілені, могли б полегшити їхній тягар.

І останнє. Чому численні українські діаспорні організації не надають приклад українцям щодо своєї здатності об’єднуватися, відкидати відмінності, долати комплекс «два українці – три гетьмани»? Як можуть українці навчитися об’єднуватись, якщо їхні західні брати десятиліттями продовжують сваритися та розділятися на сотні малих, часто неефективних груп? Або, як у деяких рідкісних, але іронічних випадках, лобіювати інтереси політичних груп в Україні, які їх спонсорують нечесно заробленими грошима або дають їм нагороди?

Я сподіваюсь, що ця конференція дасть вам можливість обговорити ці численні питання, стимулювати великі організації до розробки та впровадження ефективних масштабних програм, що окремі люди та малі організації знайдуть своє місце в розбудові України. Україні – як державі, але, що найважливіше, її людям – потрібна ваша участь.

Я знаю, що мій чоловік, Президент Віктор Ющенко, уже закликав закордонних українців активно долучатися до організації вшанування 75-х роковин Голодомору. Я хочу подякувати Степану Романіву та всьому Міжнародного комітету по Голодомору Світового конгресу українців за його невтомну працю протягом всього останнього року.

У той час, коли фінансові внески на створення меморіального комплексу, музею та інституту досліджень у Києві є дуже бажаними, ми хотіли б просити вас про інше. Кошти на це ми знайдемо самі, навіть якщо парламент та уряд неохоче виділятимуть їх.

Є багато інших справ, де ми потребуємо вашої допомоги, щоб достойно вшанувати роковини цієї трагедії. Насамперед ми просимо вас використати ваші добрі контакти для того, щоб переконати найвищих лідерів країн, де ви проживаєте, відвідати Україну в ці листопадові дні – для нас дуже важливо, щоб президенти, прем’єр-міністри, королі та королеви були тут, запалили свічки та поклали квіти. Тільки на такий найвищий рівень визнання та вшанування заслуговують наші знищені голодом предки.

Більше того – дуже важливо, щоб ООН, європейські, азійські та африканські країни приєдналися до списку 20 країн, які вже визнали Голодомор геноцидом. Ми віримо, що ті стосунки, які ви вже напрацювали протягом десятиліть у ваших країнах та в міжнародних організаціях, допоможуть нам втілити в життя ці плани.

Третє – ми просимо вас розпочати міжнародну програму та скласти офіційний список всіх жертв Голодомору-геноциду, дані про яких ви можете задокументувати за допомогою свідків Великого голоду, які ще проживають у ваших країнах, або з тих свідчень, які ви вже зібрали раніше. Протягом останнього року, завдяки спільним зусиллям наших державних установ, громадських організацій, СБУ, Інституту національної пам’яті та науковців, в Україні ми вже склали список із 1,5 мільйона імен. Ми знаємо, що українці за кордоном зможуть надати нам імена та факти, які стосуються десятків тисяч, а може навіть і більше, жертв цього геноциду.

Четверте – ми просимо вас взяти відповідальність за організацію кінофестивалю, який проходитиме у дні вшанування жертв Голодомору, щоб показати десятки фільмів про цей геноцид українців, зроблених за кордоном та в Україні. Наш Фонд «Україна 3000» візьме участь у цьому фестивалі фільмом, який наразі створює відомий режисер Сергій Буковський. Ми впевнені, що існують десятки інших фільмів, створених в інших країнах – документальних стрічок, записів життєвих історій, драматичних творів. І я сподіваюся, що ваші організації можуть взяти цю частину заходів по вшануванню Голодомору на себе.

Крім того, Фонд «Україна 3000» взяв на себе зобов’язання створити бібліотеку публікацій про Голодомор, яку ми передамо до Інституту національної пам’яті, і яка зрештою стане частиною музейного комплексу, присвяченому Голодомору, який ми зараз створюємо. Ми плануємо зібрати 10 тисяч публікацій по Голодомору в Україні до цієї осені, і просимо вас передати нам всі публікації – книги, статті, романи, вірші, пісні, – які були надруковані за кордоном всіма можливими мовами.

Ми сподіваємося, що ви зможете перекласти всі ці публікації українською мовою. Наш Фонд вже переклав та опублікував книгу Роберта Конквеста «Жнива скорботи». Ми також перекладаємо ще шість публікацій про Голодомор, які ми зробили за останні три роки, англійською та іншими мовами. Разом ми повинні посприяти тому, щоб всі матеріали були зібрані та перекладені на якомога більшу кількість мов.

І врешті-решт, я вітаю зусилля українців Сполучених Штатів, які будують пам’ятник Голодомору у Вашингтоні, округ Колумбія. Я щиро сподіваюся та очікую, що до листопада цього року, коли ми вшановуватимемо 75-ті роковини Голодомору-геноциду, його буде встановлено. Я гарантую, що ми забезпечимо високий рівень учасників з України під час його відкриття. Ми глибоко переконані, що наші громади в усій Європі, особливо в Німеччині, Франції та Великій Британії, також зможуть збудувати пам’ятники в своїх країнах на честь цієї жахливої світової трагедії.

У цьому зверненні я назвала тільки ті проекти, по яких ми можемо співпрацювати вже цього року, під час вшанування нашої найбільшої національної і, можливо, найбільшої світової гуманітарної трагедії. Але існують ще десятки проектів – історичних, культурних, соціальних, освітніх, – у яких ми разом можемо працювати: українська держава, українські неурядові організації, громадяни і діаспора, щоб реалізувати їх на високому рівні.

Я також хотіла скористатися цією можливістю і закликати вас повернутися в Україну, допомогти розбудовувати нашу державу з середини, а не спостерігати за нею і судити її ззовні. Україна – наша мати, і як би ми не переконували себе, що можемо більше допомогти їй здалеку, це неправда. Вона потребує нас біля себе, вона потребує нашої активної участі, а не туги з чужини.

Мені дуже шкода, що я не можу відвідати вашу важливу конференцію. Проте я хотіла би використати можливість проголосити сьогодні, що наш Фонд «Україна 3000» розпочинає нову грантову програму для української діаспори, яка називається «Розквітайте, українці». Ця програма подібна тим, які ми вже реалізовуємо у сфері підтримки української культури, українських шкіл та реабілітаційних установ для дітей-інвалідів.

Ця програма спрямована на всі діаспорні організації поза країнами Західної Європи, США, Канадою та Австралією, які надішлють нам цікаві та дієві пропозиції створення українських програм за кордоном. Гранти будуть надаватися у сумі від 2,5 до 25 тисяч гривень і спрямовуватися на придбання літератури, інструментів, костюмів, фільмів, технічного обладнання, на стажування, проведення виставок та інших проектів.

Нагородження переможців конкурсу грантів буде відбуватися двічі на рік, щороку на цей конкурс буде виділятися до 300 тисяч гривень, залежно від якості пропозицій. Детальніше про цей конкурс ви зможете прочитати на нашому сайті, а переможців ми оголосимо під час святкування Дня незалежності України у серпні.

Також я хочу сказати, що мені надзвичайно сподобався ваш проект «Діти емігрантів про себе». Я вітаю кожного його переможця і хочу передати їм в подарунок книги «Джура козака Швайка», «Тарас Бульба», «Жіночий образ в сучасному мистецтві», «Україна на стародавніх картах», а також mp3-плейери.

Я бажаю вам цікавих дискусій та створення ефективної та дієвої дорожньої карти успішних проектів у майбутньому.

Слава Україні!

18 червня 2008 року

Джерело : http://www.ukraine3000.org.ua/