27.07.2008р.

"Українська правда" продовжує власне розслідування обставин різкого погіршення здоров'я Віктора Ющенка у вересні 2004 року, у рамках якого готова викласти точку зору всіх причетних до цього осіб.

Сьогодні вже очевидно, що початок інтригам навколо розслідування справи про отруєння Віктора Ющенка поклали сам президент і його оточення, що оголосили офіційну версію того, що сталося, не маючи на руках результатів судово-медичної експертизи.

Здоровий глузд підказує, що сам факт можливого діоксинового отруєння і повинен був стати головною таємницею слідства. Але замість цього був породжений міф, пояснити який бралися всі, крім тих, хто його породив - лікарі.

І, на жаль, у цьому теж провина самого Віктора Ющенка, оскільки жоден лікар не має права розголошувати лікарську таємницю без згоди пацієнта.

Тим часом, в історії лікування Ющенка в очі кидається одна деталь – усі лікарі, що курирували медичний огляд президента, або ті, що займалися його лікуванням, за своєю базовою спеціальністює хай навіть дуже відомими, але, все-таки, дерматологами. Роль і особистості деяких токсикологів дотепер залишаються примарними.

Три тижні тому про своє бачення того, що сталося, погодилася розповісти колишній особистий лікар глави держави Ольга Богомолець. Саме вона готувала Ющенка перед тим, як у січні 2005 року він зійшов на трибуну Верховної Ради, щоб скласти присягу президента країни.

Також редакція веде переговори про інтерв'ю з нинішнім лікарем президента Ростиславом Валіхновським, котрий пообіцяв зустрітися з кореспондентом "Української правди" як тільки отримає дозвіл свого пацієнта.

- Ольго Вадимівно, скажіть, чому ви вирішили говорити про вашого пацієнта саме зараз?

- Просто, чаша терпіння переповнилася до такої міри, що мовчати вже не можу. А порушувати закон про лікарську таємницю не мала права. Співробітники і пацієнти клініки, які свого часу не раз бачили тут Віктора Андрійовича, запитують мене: чому я мовчу, чому не говорю правду? І це змусило мене спитати дозволу на порушення лікарської етики в мого колишнього пацієнта.

Це була моя особиста ініціатива. Сам Віктор Андрійович ніколи не звертався до мене з проханням коментувати стан його здоров'я. Тепер дозвіл я одержала, тому зараз можу розповісти усе, що мені відомо.

- Вам на Банковій радили, що говорити чи не говорити під час інтерв'ю?

- Ні.

- Ви в 2004 році підтримували Майдан і голосували за Ющенка на виборах?

- Так. І була на Майдані в 2004-ому – як лікар. І допомагала усім, кому була потрібна допомога, незалежно від політичних переконань. Я завжди була, та й зараз проти поділу України за будь-якою ознакою. Ми однакові.

- Коли ви познайомилися з Віктором Андрійовичем?

- У грудні 2004 року, десь у другій половині грудня. Мені подзвонив Микола Охрімович Поліщук і попросив у призначений час бути в клініці. Пізніше він і привів у клініку Віктора Андрійовича.

- Вони приїхали вдвох чи їх супроводжував ще хтось?

- Ні, більше нікого, крім охорони не було.

- Віктор Андрійович сам прийшов чийого на колясці привезли?

- Ні, він прийшов самостійно і піднявся пішки на третій поверх.

- Що конкретно від вас, як від лікаря, хотів майбутній президент?

- На різних етапах лікування переді мною поставали різні завдання. Безпосередньо в грудні мене попросили спробувати зупинити шкірний процес, що проходив у пацієнта, і усунути його прояви.

Пізніше, коли я стала особистим лікарем президента, я продовжувала самостійно проводити місцеве лікування, а також контролювала проведення загального лікування, що призначалося в женевській клініці. Також я отримувала листи від людей із пропозиціями методів лікування, баночки і бовтанки – я їх аналізувала і давала висновок про доцільність і можливість їхнього застосування.

Я одержувала рекомендації і вела з Женевою постійну переписку. Повідомляла про те, що мною зроблено, як протікає захворювання, які процедури проведені, щоб потім колегіально приймати правильні рішення.

- Сам Віктор Ющенко говорив про свою хворобу, робив якісь припущення?

- Розуміючи статус мого пацієнта і свій, відчуваючи просто повагу до величезної мужності Віктора Андрійовича, я не задавала ніяких запитань, що не стосувалися безпосередньо моєї роботи. Під час операцій намагалася відволікти пацієнта, розповісти щось веселе.

Єдине, що Віктор Андрійович говорив про свою хворобу – це час появи висипу. За його словами, вони з'явилися наприкінці вересня – початку жовтня. До цього, за його ж словах, жодного висипу не було.

- Ви пам'ятаєте, як поводився президент під час лікування?

- Зайшовши в приймальню, Віктор Андрійович вітався з персоналом і пацієнтами. Завжди був привітний.

А на операційному столі люди поводяться по-різному. Бувають люди мужні, а бувають – ні. Тільки уявіть собі, що у вас уражене все тіло й обличчя, що це усе болить, адже, це не просто прищики, це кісти і рани..., і це дуже боляче!

Але Віктор Андрійович ніколи не скаржився. Іноді просто засинав від утоми, а іноді – навпаки: ще і жартував наді мною.

До того ж, крім медичної була ще і чисто естетична проблема. Я лікувала багато дітей і дорослих з вадами розвитку, коли людина виглядає не так, як виглядають інші. І я знаю, наскільки це складно, дивитися в дзеркало і розуміти, що ти інший і нічого не можеш з цим зробити. Це те, що одних ламає назавжди, а інші продовжують боротися, жити і працювати, розуміючи різницю між формою і суттю.

- А як же проходили процедури, наприклад, під час офіційних візитів?!

- Точнісінько так само, тільки без операційного столу. У готелі після закінчення всієї робочої програми, коли вже усі сплять, я розгортала міні-операційну.

В офіційні поїздки ми брали із собою по три-чотири сорочки на день тому що пов'язки не витримували, просочувалися кров'ю, і сорочку після чергової перев'язки, потрібно було змінювати, щоб не просочився піджак.

- Ви говорите, що Віктор Ющенко знаходився на постійному лікуванні, у тому числі йому вводилися болезаспокійливі засоби. Чи могла його хвороба або терапія вплинути на його працездатність і здатність адекватно приймати рішення?

- Я розумію, куди ви хилите... Віктор Андрійович приймав знеболюючі препарати без седативного ефекту, тобто такі, що не містять наркотичних речовин і не впливають на мозкову діяльність. Я не бачила в нього ознак неврівноваженості, загальмованості, якоїсь неадекватності в прийнятті рішень. Він завжди був доброзичливий і адекватний, не визнавав читання виступів "з папірця", всю інформацію аналізував сам, примудрявся це робити навіть під час перев'язок.

Мало того, мене дивувала його життєва сила. Переді мною стояв чоловік, якому було дуже боляче, у якого під сорочкою по всьому тілу були рани. Але Віктор Андрійович з посмішкою виходив на трибуну і говорив про прекрасні перспективи нашої країни.

Якось увечері, під час чергового візиту з графіком роботи з 6 ранку до 12 ночі, я поскаржилася на втому, Віктор Андрійович сказав: "Олю, що це ви скаржитесь? Ви ще не знаєте, який би був графік, якби я був здоровий"

Тому, коли я дивилася на президента, що стоїть на трибуні Бундестагу, або в Конгресі США, я думала, якби ті, хто сидять в залі, знали, як виглядає його тіло - все в ранах, пов'язках і дренажах, - вони, напевно б, слухали стоячи, схиляючи голови перед його мужністю жити Україною, забуваючи про себе.

- Скажіть, у грудні ви Віктора Андрійовича приймали тільки в клініці чи ще кудись виїжджали?

- Так, тільки тут…У 2005 році я ще ходила в секретаріат…... А в грудні я кілька разів виїжджала ще і на дачу. У ці дні Віктор Андрійович через свій насичений графік просто не міг приїхати сам.

- Мені розповідали, що це була дача Олександра Третьякова.

- Можливо, але я цього не знала, і нікого, крім Віктора Андрійовича, членів його родини й обслуговуючого персоналу там не бачила.

- Я знаю, що у вас був якийсь конфлікт, колиу Віктора Ющенка після інаугурації на обличчі з'явилися чорні і сині плями...

- Дивно... А я нічого не знаю про мій конфлікт із Віктором Андрійовичем! Була певна зміна кольору, але це було пов'язане з особливостями протікання захворювання пацієнта і процесами, що відбуваються в шкірі. Крім цього, утворення кіст призводило до застою крові в шкірі – вони займали весь простір і здавлювали кровоносні судини, що підсилювало ціаноз, тобто потемніння.

- Ви змогли на той момент визначити, які саме процеси проходили в організмі пацієнта?

- Я знала цілком чітко, що в мого пацієнта не захворювання шкіри, а реакція шкірного покриву на інтоксикацію, причина якої мені була не відома. Тому, це не просто захворювання, що раптом з'явилося і його можна лікувати, а патологічний процес, тобто хвороба, що знаходилася на визначеній стадії розвитку.

Зробити яку-небудь медичну процедуру, що кардинально поліпшує зовнішність, на жаль, було неможливо, оскільки щодня з'являлися нові елементи. Розмови про те, чому президент не займається своєю зовнішністю, я особисто сприймала дуже болісно, оскільки щодня ми відвойовували в хвороби буквально міліметри шкіри обличчя і тіла.

Наприклад, лазерне шліфування не можна було робити, тому що постійно з'являлися нові кісти, і ніякий зовнішній вплив не міг зупинити цей процес.

Моє завдання полягало у створенні фундаменту, щоб надалі Віктор Андрійович виглядав краще. І в правильності такого походу ви можете сьогодні переконатися.

У грудні я бачила ерозії, ранки і шкірочки. Як мені пояснили, вони виникли на місці проведеної перед цим спробної лазерної процедури.

Пізніше доктор Сора говорив мені, що в Женеві вони зробили Віктору Андрійовичу спробну лазерну процедуру на декількох ділянках шкіри обличчя. Через два тижні на цьому місці ще залишалися рани. І мені потрібно було їх вилікувати, щоб можна було хоча б нанести грим, оскільки, коли є відкриті рани, грим наносити не можна, щоб уникнути інфікування.

- Зараз, коли президент купається в ополонці, на його тілі не помітні сліди хвороби. Тоді вони були чиуражене було лише обличчя?

- На час нашої першої зустрічі в грудні висип був у пахвових ділянках, на шиї, на обличчі і на вушних раковинах. Пізніше вони з'явилися на тій частині голови, що вкрита волоссям, на грудях, на спині і ногах. З кожним місяцем займали усе більшу і більшу площу. Пік висипань припав на березень-червень 2005 року, коли на тілі практично не було живого місця.

 

- Висип на обличчі і на тілі був ідентичним?

- Висип ідентичний був по всьому тілу, але з особливостями протікання, що залежали від місця розташування. Таких глибоких кіст, які були на спині, на стегнах, не могло бути, наприклад, на волосяній частині голови і на обличчі. Через те, що шкіра там прилягає дуже близько до кістки, у цих місцях фізично не може розвитися кіста розміром з горіх.

- Це не могло бути проявом різних хвороб?

- Ні. Клінічно початкова фаза скрізь була однакова.

- Чому в підсумку сліди хвороби залишилися тільки на обличчі?

- Насправді ці дрібні рубцеві зміни є по всьому тілу. Інша справа, як реагує шкіра, і як іде регенерація, тобто процес відновлення. Рубці поступово регресують. На тілі це відбувається швидше.

На обличчі шкіра має максимальну кількість сальних залоз, і там було найбільше кіст, адже процес, що проходив в організмі, був пов'язаний саме із сальними залозами. За увесь час хвороби від висипів були вільні тільки долоні і підошви. Це ті місця, де сальних залоз немає.

- Вас, як лікаря знайомили з якоюсь історією хвороби? Які документи ви бачили?

- У грудні попередньої історії хвороби мені не показували. Але в мене і не було ніколи необхідності в одержанні цієї історії. У мене була своя історія хвороби.

- Але перед тим, як ви почнете лікування, ви ж повинні знати, від чого ви лікуєте пацієнта?

- Так.

- Від чого ви лікували Віктора Ющенко?

- У грудні я лікувала Віктора Андрійовича від тих проявів на шкірі, що спостерігала. За допомогою відповідних медичних процедур, що могли прискорити вирішення того патологічного процесу, що спостерігався в пацієнта. Це було дренування кіст і загоєння раней.

- Який попередній діагноз ви поставили Віктору Ющенку?

- Реактивна (тобто пов'язане з впливом якогось екзогенного, зовнішнього токсину) зміна шкіри у вигляді дифузійного акнеподібного висипу, одиничних і зливних кіст.

На час приходу до мене ні клінічних проявів герпесу, ні інших шкірних захворювань у Віктора Андрійовича не було. У мене є фотодокументація, яку, за необхідності, я можу пред'явити і довести, що клінічно у грудні перерахованих вище дерматологічних захворювань у Віктора Андрійовича не було.

- Давайте з іншого боку - ви особисто робили пацієнтові якісь аналізи у вашій клініці?

- У грудні – ні.

- Я не зовсім розумію…Віктор Ющенко не був простим пацієнтом, і ви не могли не усвідомлювати відповідальність, що на вас лежить. Як можна було починати лікування, не роблячи ніяких попередніх аналізів?!

- Для початку лікування проводити якісь клінічні аналізи не було необхідності. Я поясню вам простіше. От ви пом'яли сорочку. Мені непринципово, де ви її пом'яли і чим. Я беру праску, і її гладжу. Якщо ви поранилися і втрачаєте кров, чого б ви забажали: щоб лікар зупинив кровотечу чи почав з'ясовувати, де, коли і як це відбулося?

- Але ж ви призначали йому якесь лікування, напевно, пацієнтові вводилися якісь препарати, він щось приймав…

- У грудні – ні.

- У чому тоді полягало лікування?

- У грудні - у проведенні винятково малоінвазивних, на рівні шкіри і підшкірної жирової клітковини, оперативних процедур. Коли у людини є нове утворення – у даному випадку кіста, воно причиняє біль і його потрібно дренувати. Це значить, що кісту розкривають, закладають дренаж, накладають пов'язку, проходить час, поки порожнина очиститься, і потім ранка гоїться.

- Але ви ж вводили йому якісь знеболюючі препарати?

- Ми користувалися тільки локальними анестетиками. Якщо ж говорити про системне лікування, то на час грудня Віктор Андрійович уже приймав те системне лікування, що йому було призначено в Женеві. Знеболюючі препарати були складовою цього курсу лікування, оскільки біль був колосальним. Ніхто не може жити, постійно відчуваючи страшний біль.

- Але навіть якщо ви користувалися локальними засобами, ви повинні були знати реакцію його організму на ці препарати. Беручись за лікування, ви повинні були розуміти всі ризики? Невже навіть для цього не проводилися аналізи?

- Для цього не потрібно брати додаткові аналізи. Ми робили пробу на чутливість, щоб довідатися, чи немає у пацієнта алергії. Для цього вводиться інсуліновою голочкою малюсінький ґудзичок на передпліччя. І все.

- Давайте ще раз. Я правильно розумію, що у вашій клініці у Віктора Андрійовича не бралися абсолютно ніяких аналізів?

- У грудні – ні. Але пізніше тут, у клініці, я проводила забори крові, шкіри, вмісту кіст і навіть волосся. Але жодні дослідження, крім банальних аналізів сечі і крові, я не проводила. Усі проби в запечатаних контейнерах, що відразу підписувалися і запаковувалися мною особисто, я віддавала відповідальній особі.

- Хто це був?

- Начальник охорони президента Павло Альошин.

- Вам пояснювали, для чого ви робите забори?

- Ні. Мені було поставлене завдання доктором Сора зробити забір крові Віктора Андрійовича в спеціальні контейнери. Складно уявити використання цих проб для чогось іншого, крім додаткових досліджень. Кров охолоджували в спеціальних термосах і відвозили в аеропорт, оскільки рівень лабораторій в Україні не дозволяє говорити про необхідність додаткових дослідженнях.

- Де ще Віктор Ющенко проходив лікування в Україні?

- Ніде. Тільки в мене в клініці лазерної медицини на бульварі Шевченка, 17. На нашій же базі проводив необхідне лікування доктор Сора, коли приїжджав в Україну. На той момент Віктор Андрійович не обслуговувався навіть у 4-м управлінні. Не ходив туди і пізніше, коли вже був президентом.

- Чому?

- Це було його рішення. Віктор Андрійович не ходив туди доти, поки там не відбулися певні кадрові ротації.

- Він не довіряв саме тим лікарям, що були там на той момент?

- Мені складно оцінювати думки президента. Якось, була досить серйозна ситуація: порушення ритму серця. Коли я його діагностувала, то сказала, що потрібно лягти в стаціонар. Віктор Андрійович категорично відмовлявся. Я все-таки наполягла, і ми поїхали в 4 управління.

Довелося привезти туди необхідних консультантів, а також контролювати результати аналізів і кардіограми по телефону з женевською клінікою. З Женеви підтвердили, що аритмія є одним з можливих токсичних проявів впливу діоксину на серце. Приступ вдалося швидко зупинити, а наступного дня ми вже полетіли в закордонне відрядження.

- Операції, які проводили ви, відносяться до числа тих 24-ох, про які вже говорилося?

- Ні. У Женеві проводилися операції під загальним наркозом, у деяких я брала участь. Ті втручання, що я робила сама в Києві, проходили під місцевою анестезією, і їх було значно більше: два-три рази в тиждень по кілька годин. Це набагато більше 24-ох.

- Чим операції в Женеві відрізнялися від того, що робили ви?

- Принципово – нічим. Відрізнялися обсягом втручань і видом знеболювання. Справа в тому, що кісти на тілі пацієнта були дуже глибокі, і під місцевим знеболюванням їх просто неможливо було дренувати. Крім цього, у Женеві проходило вилучення жирової тканини, оскільки після проведення досліджень різних тканин було доведено, що саме в жировій тканині найвища концентрація діоксину.

- Хто проводив ці операції?

- Група лікарів із Женеви під керівництвом доктора Сора. На операції одночасно працювало 5-6 хірургів, включаючи і мене, щоб за мінімальний час дренувати максимальну кількість кіст. Більше з України фахівців не було.

- А хто в лікарні знаходився поруч з Віктором Ющенком під час цих поїздок?

- Тільки я. Увесь час, поки я працювала, я цілодобово знаходилася в лікарні разом з Віктором Андрійовичем для того, щоб контролювати проведене лікування і, якщо потрібно, пояснювати Віктору Андрійовичу для чого необхідні ті або інші процедури.

- Хтось перевіряв, що ви із собою возите в поїздках, що йому вводите?

- Так. Моя валіза була завжди під спостереженням і контролем. Знаходився або в мене в руках, або в охорони. А перелік медикаментів був доступним для перевірки.

- Ви кажете, що в Україні неможливо проводити подібні додаткові аналізи. Що ви маєте на увазі: у країні немає подібної техніки чи лабораторії просто не сертифіковані?

- Наскільки мені відомо, для проведення токсикологічних досліджень найвищого ступеня складності лабораторії недостатньо оснащені.

- Скажіть, а яка у вас освіта?

- У 1989 році я закінчила лікувальний факультет Київського медичного інституту, у 91 – клінічну ординатуру по дерматології. У 93 – захистила кандидатську дисертацію з проблем алергодерматозів, у 94 – курс дерматопатології в інституті Бернарда Акермана в США, у 97 – курс екологічної дерматології в Пенсильванському університеті, теж США. У 2003 році я захистила докторську дисертацію на тему вад розвитку шкіри. Крім медичної, у мене є ще вища освіта з психології.

- З боку складається враження, що Віктора Ющенко за весь час його хвороби постійно лікували тільки дерматологи, люди, що фактично упорядковують його зовнішній вигляд. І у вас, і в Ростислава Валіхновського, і в Сора первинна освіта - дерматологія. А хто лікує президента від того, що з ним сталося?

- Вам знайоме поняття "медичний консиліум"? Є один відповідальний, і цей відповідальний збирає всіх тих, хто йому потрібен для прийняття правильного рішення. І на цих консиліумах у Женеві був і кардіолог, і токсиколог, і травматолог, і анестезіолог, і всі необхідні фахівці.

- Але чому всіх їх очолював дерматолог Сора, а не, скажемо, травматолог або токсиколог?

- Отут питання не в тому, хто лікар за спеціалізацією. Питання в тому, наскільки фахівець може системно мислити. Доктор Сора – це дерматолог зі світовим ім'ям, що зібрав кращих міжнародних фахівців.

Якщо ви журналіст-політогог, хіба це значить, що ви не зможете професійно написати на іншу тему? Адже базова грамотність у вас є. І головне, щоб були талант, уміння і бажання розібратися в ситуації.

- Але знов-таки, ви знали його як дерматолога. Ви ж не знали його як токсиколога?

- А токсикологи були інші. Повторюю ще раз – основні прояви хвороби Віктора Андрійовича були дерматологічними. Основне, що турбувало пацієнта – це зміни на шкірі, і не дерматолог справитися з ними не міг. А, відповідно, те, що пацієнта турбує, той лікар повинен бути провідним.

Припустимо у людини трофічна виразка на нозі, але її причина – цукровий діабет. Один дерматолог буде лікувати цю виразку, поки не почнеться гангрена, а інший скаже: "Голубчику, потрібно вилікувати цукровий діабет".

Тому що, бачачи цю трофічну виразку, він буде чітко розуміти, що якщо пацієнт не знизить цукор у крові, то виразка ніколи не заживе. А от ендокринолог возитися з трофічною виразкою взагалі не буде, так само як і токсиколог із множинними кістами на шкірі.

- Добре, припустимо. Але хто був фахівцем, якийлікував Ющенка конкретно від діоксинового отруєння?

- Консиліум. Адже, досвіду лікування такого отруєння просто немає. Не було лікаря, який би міг прийти і сказати: "От у мене були 10 точно таких же пацієнтів. Я їм зробив от це, і вони видужали". До того ж, у природі немає протиотрути чи ліків від діоксину. Тому, лікування шукали колегіально.

- Під час перебування в Женеві з вами говорили про причини хвороби, чи робочою була єдина офіційна версія про діоксин?

- Інших версій не було. На консиліумах обговорювалися графіки зміни концентрації діоксину в крові. Після того, як робилася операція і вилучалося жирове депо, робили повторний аналіз.

Оскільки на підставі обстеження різних тканин було доведено, що в шкірі діоксину немає. Зміни в шкірі є, а самої речовини там немає, оскільки вона діє опосередковано, реакція проходить по ланцюжку. Найбільша концентрація діоксину була в жировій тканині. І ця жирова тканина просто механічно вилучалася для зниження вмісту діоксину в організмі.

Потім лікарі збиралися й обговорювали динаміку аналізів. П'ять-вісім фахівців. Це були й анестезіолог, і кардіолог, і травматолог, і патолог, тому що внаслідок інтоксикації були тимчасові зміни в різних органах.

Наприклад, був бурсит – накопичення рідини в суглобних сумках. У Віктора Андрійовича були уражені обидва ліктьові суглоби. Лікарі наполягали на тому, щоб зробити пункцію, я наполягала на тому, щоб її не робити. У підсумку я відстояла три тижні терапевтичного лікування, і мені вдалося за два тижні місцевими процедурами в Києві розсмоктати рідину.

- А в Женеві вам показували повну історію хвороби Віктора Ющенка?

- Повну історію хвороби? Ні. Я її ніколи не бачила і вона мені була не потрібна – у мене була своя історія хвороби.

- Під час колегіуму лікарів версія отруєння діоксином була прийнята остаточно чи були ті, хто сумнівався?

- Ні, ніхто діагноз під сумнів не ставив.