Людина, яка відкрила в чужій країні власну справу, повинна дякувати тільки тому уряду і тим законам, що надали можливість їй стати приватним підприємцем. Повинна дякувати тим іспанцям, які приходять до тої крамниці, чи кав'ярні, чи перукарні, чи замовляють послуги по ремонту житла. Ця людина, ця «фізична особа - підприємець, який є громадянином України, провадить підприємницьку діяльність за межами України»(як сказано в Постанові), отримала відповідні документи на це право, на право відкрити власну справу на территорії Іспанії, ця людина має право подати на субсидії – відшкодування витрат на заснування свого бізнесу ( і ці кошти періодично видаються), ця людина сплачує податки до Іспанської Податкової Інспекції, і за це має соціальне забеспечення тут, в Іспанії, тут, де вона живе і працює, і лікується, тут, де живуть і безкоштовно навчаються її діти (українці, які мають право також і на українську безкоштовну освіту), тут, на іспанській землі, де, можливо, з часом отримуватиме пенсію.

І людям не ясно: яке відношення до власного бізнесу, який ведуть офіційно й легально українці за кордоном, має Українська Податкова Інспекція?

Виходить, що через те, що я громадянин України, маю платити податок? А на що піде цей мій податок? На те, що я раз на рік, а то й рідше, приїду до рідної домівки і схожу до поліклініки, - так там за все потрібно платити з власної кішені. Чи, не дай Бог, попасти до лікарні, там мене безкоштовно вилікують? Чи, може, у випадку серьйозної хвороби мені виплачуватимуть допомогу? Можливо, матиму право подати на субсидії, які підуть на розвиток мого бізнесу? Чи, можливо, моїй дитині тут, за кордоном, нададуть безкоштовну українську освіту?

І тут сам по собі напрошується висновок: УКРАЇНЕЦЬ має сплачувати податки до рідної казни, щоб не розслаблявся й не забував, якого він роду!!!

Далі в Постанові йдеться: «... З метою зменшення впливу наслідків світової фінансово-економічної кризи на рівень життя та соціального захисту
фізичних осіб - підприємців, які є громадянами України, провадять

підприємницьку діяльність за межами України без залучення до неї найманих працівників та членів сім'ї, в тому числі за договорами цивільно-правового характеру, та в яких дохід за календарний рік не перевищує 500 тис.гривень... Кабінет Міністрів України п о с т а н о в л я є:
Роз'яснити, що для фізичних осіб, які провадять підприємницьку діяльність за межами України, окремі норми Указу Президента України від 3 липня 1998 р. N 727 ( 727/98 ) "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" (в редакції Указу Президента України від 28 червня 1999 р. N 746) ( 746/99 ) застосовуються з такими особливостями...» І переліковуються ці особливості.

А далі надається право вибирати самому українцю: чи сплатить він єдиний податок, що ніби то й небагато виходить, чи на нього, бідаку, накладуть іще якісь стягнення: «...Рекомендувати місцевим радам встановлювати ставку єдиного податку для фізичних осіб, які провадять підприємницьку діяльність за межами України, за календарний місяць у максимальному розмірі (200 гривень)...»
А також є невеличка загроза: «...У разі несплати єдиного податку в установлений строк фізична особа, яка провадить підприємницьку діяльність за межами України, втрачає право на оподаткування шляхом сплати єдиного податку...»
Ось тільки цікаво, чи буде кого обкладати такими цікавими податками, чи українці скорше вироблять собі громадянство інших країн, або знайдуть ще якісь шляхи вирішення такої несправедливості?

А чому УКРАЇНЕЦЬ завжди повинен шукати якісь виходи, чому постійно його переслідують якісь перешкоди із боку його рідної держави, чому, перейшовши всі злидні еміграції, започаткувавши власну справу, УКРАЇНЦЯ не залишуть у спокої, не дозволять йому спокійно працювати???

Адже, маючи постійне проживання і свій бізнес в Іспанії, громадянин України є резидентом Іспанії відповідно до Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» ( Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, N 37, ст.308 ) : «...якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв'язки (центр життєвих інтересів) в Україні. Достатньою (але не виключною) умовою визначення місця знаходження центру життєвих інтересів фізичної особи є місце постійного проживання членів її сім'ї або її реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності...» Одже, випливає логічне заключення: якої країни людина є резидентом (постійно проживає), там вона й сплачує податки. І якщо Український Уряд далі турбуватиме й вноситиме паніку й непорозуміння в українській діаспорі, то до Батьківщини взагалі ніхто з тих, які виїхали, не повернеться, та й діти їхні, навряд, і в результаті Україна загубить не одне покоління.