Блукають люди… Тіні, як примари.

У безнадії вимира село.

Такого звіку горя не було…

Валерій Кулик

І це все було з нами — у ХХ столітті. Умирали з голоду діти, губили свою пам’ять літні люди — велика біда стояла над світом. Степова Чаплинка була в епіцентрі цього жахливого буття.

…Стояв над світом великий мор…

Геніальний драматург сучасності уродженець Чаплинки Микола Куліш у своїй безсмертній драмі “ 97” змалював жахливі дні Голодомору, факти людоїдства в Україні.

І саме Микола Куліш, свідок розгулу Голодомору в Таврійській губернії, зумів показати планетарне лихо у всій жорстокій правді реального буття. “Я не їла Маринку…” — ці слова, що звучать з театральних підмостків, ріжуть душу. Крають її на шматки…

Жертвами Голодомору 1932-1933 років стали мільйони українських хліборобів, які не мали ні хреста, ні могили, ні фіксованої скорботної дати в історичному календарі нашої держави… Масова смертність спостерігалася весною, упродовж червня-липня, а особливо після завершення хлібозаготівельних кампаній. Перепис населення 1937 року фіксує масову смертність упродовж багатьох місяців 1932-1933 років, апогей якої припадає на період весна-літо. Кількість жертв свідчить про глобальну соціально-демографічну катастрофу. Аналізу підлягають історичні факти, явища, події, котрі проливають світло на великий голод в Україні.

Багато часу пройшло з тих страшних подій, тому сьогодні послідовники комуністичної ідеології роблять спроби замовчувати ці події або заперечувати Голодомор, пропонують називати ці події словом “голод”, для того щоб відбілити кровожерливість комуністичної влади.

У штучному голоді 1932-1933 років не було нічого ірраціонального. Отож Голодомор вважався одним із засобів комуністичного “будівництва”. Парадоксально, але факт, саме в такий ізувірський спосіб сталінська ідеологія прагнула поставити на коліна мільйони людей. Намагання умовчати і приховати в плані часу істинну правду про загибель від організованого більшовицьким режимом голодомору несчисленну кількість українських селян виявилися марними. Завдяки ініціативі Президента України Віктора Ющенка в країні розгорнута потужна кампанія з проведення збору свідчень тих, хто жив у ті “чорні” часи. У районі створені та діють 42 пошукові групи, які зібрали 698 свідчень. Люди знають правду про ці злочини. І як би далеко не відносив нас час, ми зможемо розповісти наступним поколінням про жорстокі реалії буття при комуністичному режимі, тому хто б там що не говорив, ніколи не можна поставити під сумнів гіркоту людських страждань. А судитиме невігласів за скоєне зло майбутнє.

Починаючи з вересня 1993 року, в Україні офіційно вшановують пам’ять полеглого від штучного Голодомору народу, а державні заходи набули меморіального статусу — Днів скорботи і пам’яті. І все це робиться для того, аби ніколи більше у світі не повторилося подібне зло. Наша генетична пам’ять до цього зобов’язує.

Ми не можемо йти у завтрашній день з фальшивою біографією у повному безпам’ятстві. Чим глибше та досконаліше будемо знати усі трагічні та звитяжні сторінки нашої історії. Тим чіткішим буде образ нашого майбутнього. А матеріали цієї книги і покликані виконати це завдання — встановити історичну справедливість, правду, генетичну пам’ять.

Голодомор 1932-1933 років у Чаплинському районі