Сайт переїхав на новий сервер за адресою: http://www.spilka.pt/ Цей проект оновлюватися не буде і залишається в архіві
Нове бачення місії “закордонного українства”
15.59
До теми переосмислення місії закордонного
українства мене підштовхнуло щире звернення Юрія Саєвича, опубліковане
в одному з інтернет-видань. Ми знаємо цього поважного українця як
незмінного диктора “Голосу Америки”. Поради і звернення українців на
чужині є дуже цінними у двох моментах: по-перше - вони передають нам
особливу, не зіпсовану комунізмом українську мрію; по-друге - формують
і віддзеркалюють доброзичливий світовий погляд на нашу державу і несуть
великий емоційний заряд родинної підтримки Україні. Більшість з них
дали собі клятву вірності Україні і до кінця життя несуть важкий тягар
моральної причетності до справ на батьківщині. Ми уважно слухаємо наших
закордонних українців, не насмілюючись відкривати їм жорстоку правду. А
правда в потрійній різниці між їхнім та нашим ідеалами та реальною
Україною, де в клопотах і тривогах минає наше життя. В Україні українці
вже не ті, дещо самовідчужені внаслідок тривалої “обробки ”
комуністичною системою.
Закордонне українство прагне нам якось
допомогти і допомагає. Проте всі разом ми могли б зробити набагато
більше, навіть велику справу, створивши потужну світову інформаційну
систему для живого спілкування між українцями і швидкого реагування на
події у світі. Дуже важливо, щоб українство стало конкурентоспроможним
інформаційно, адже в ХХІ столітті будь-яка конкурентна боротьба давно
вже вийшла за межі державних кордонів у світовий інформаційний простір.
Якщо українство, включно з українцями на батьківщині, знайде ресурси і
матиме добру волю для створення такої системи, воно стане великою силою
впливу. Цієї сили світ остерігається давно, вбачаючи в Україні
потенційно сильного конкурента. Свідченням цього є численні
інформаційні провокації проти української держави. Їх можна
перерахувати, але навіщо? Наразі ми не можемо гідно на них відповісти
чи відреагувати. Хоча важливіше не це, а упередження таких випадків,
щоб не сміли вдиратися в наш світ з недобрими технологіями провокування
національної руїни. Замало проголосити незалежність, необхідно
переступити через поріг нового тисячоліття і продемонструвати світові
власний модерний план успіху. Тому зростаючий, прагматичний і щирий,
без ілюзій, діалог українців по обидва боки державного кордону України
на тему успішної життєвї поведінки дуже потрібний однаково нам і нашій
діаспорі.. Впродовж століть нам занадто тяжко дістається благо і воля
на рідній землі, щоб ми дозволили собі спочивати на хмарах
сентиментальних ілюзій. Світ жорстокий, живе за потрійними стандартами
фальшивої демократії напоказ і це однакова правда для так званого
вільного світу і нас - пострадянських мучеників “епохи змін”.
Проблема невикористаних можливостей
Повертаючись
до звернення Юрія Саєвича, дозволю собі декілька уточнень. На моє
глибоке переконання цитовані слова В’ячеслава Чорновола про те, що той
не зміг простити Леонідові Кравчуку загублений величезний потенціал
референдуму першого грудня 1991 року не варто розуміти буквально - це
лише емоційне визнання нашої загальної вини. Не варто було чекати дива
від високопоставленого комуністичного ідеолога на чолі так-сяк
перелицьованої в парламент незалежної України, фактично -Верховної Ради
УРСР. До речі, український парламент майже таким залишився і досі, що є
головною причиною української кризи. Тепер про наші спільні помилки і
втрачені можливості:
1.Недосвідчені українські патріоти дали
себе “остудити” затяжним “періодом мітингової демократії”і спокусились
участю в нагромадженні первинного капіталу та розбудові державної
машини. Вони кинулись робити політику, не розвиваючи низових структур
національних громадських організацій. Дуже шкода, що світовим
українцям, а серед них на той час були державники з незрівнянно більшим
знанням української історії, так і не вдалося переконати наших лідерів
у тому, що найголовніше в розбудові справжньої демократичної держави
–це фундамент з істинно національних громадських організацій. Я добре
пам’ятаю ті часи – події відбувалися імпульсивно, форсовано, в слабких
спробах подолати реальну комуністичну більшість у владі. Найбільше
помилок треба списати саме на недосвідченість і нерішучість українських
націонал-демократів, які не могли діяти інакше, бо не мали досвіду
життя у вільній демократії та ринковій економіці. На жаль, від вільного
світу ми одержали не найкращі поради. Особливо це виявилось в ключових
питаннях: політичної ліберальної моделі системи влади, економічної
реформи , що стала інструментом пограбування нації, мовного питання і
початкового захисту інформаційного простору тощо. На той час вже
існувала модерна світова модель високотехнологічної неприбуткової
недержавної організації і її треба було впроваджувати в Україні не
грантоїдним способом з допомогою зацікавлених іноземних фондів, а в
ідеалі – шляхом технологічної допомоги світового українства питомо
українським організаціям, перетворивши “Просвіту” та інші українські
сили на ультрамодерні організації з потужним виходом у світовий
інформаційний простір. Тому розрізнені допомогові акти, на жаль,
виявились не дуже помічними, хоч за них велика подяка. Наприклад, фонд
Яцика, який справді робить добру справу – сприяння вивченню української
мови українцями. Але ж Україна не має проблеми вивчення української
мови. Ключовою є інша проблема - штучне звуження сфери застосування
української мови та послідовне знищення її престижу. В ескалації цієї
проблеми , на жаль, є значний елемент світового, не лише російського,
зацікавлення і тому мовна проблема кардинально мусить вирішуватись
тільки в комплексі відновлення інформаційної та економічної
конкурентоспроможності України. Коли справа зрушиться під тиском
громадських організацій етнічних українців і світового українства, тоді
і спрацює заохочення до вивчення української мови, як допоміжний
чинник. Українство повинно і може успішно діяти тільки системно. Для
цього треба мати діюче, сучасне НТШ і треба терміново модернізувати
“Просвіту” та інші питомо українські організації в потужні громадські
інформаційно-аналітичні центри. Така вимога нової інформаційної доби.
На жаль, в українців, як завжди, немає на це грошей , немає економічної
бази громадської діяльності - потужного, національно орієнтованого
бізнесу. Гірше того – складається враження, що економічна база
українства штучно пригнічується і денаціоналізується не тільки
російським чинником, а й світовим глобалізмом. Справжні українські
громадські організації встидаються зізнатись в елементарній нестачі
коштів для існування і продовжують героїчно імітувати громадську
діяльність без грошей і засобів виходу в інформаційний простір. Ця
ілюзія самозаспокоєння, ніби українці мають в Україні ефективну
громадську діяльність, не може тривати надалі, бо ми остаточно
програємо інформаційний простір і люди слухатимуть облудні намови і
провокації продажних ЗМІ замість поради щирих українців, сприймаючи це
за свободу слова.. Більшість проблем українців зараз неможливо вирішити
без врахування світового інформаційного впливу, реагувати на який
громадські структури українців технічно не готові і тут допомога
світового українства є дуже важливою.
2.Ми в Україні і ви в
демократичному світі свідомі того, що держава, яка має
націонал-демократію.в політичній меншості, невирішальну присутність
етнічних українців в парламенті, терпить інформаційний тиск сильних
світових конкурентів - реально не буде сприяти українській мові,
українській пресі і матиме проблеми політичного самокерування.
Парламентські сили в Україні і досі поборюють “український буржуазний
націоналізм” , навішують на сучасний націоналізм українців жупел
фашизму і домагаються державності російської мови. Така система влади
не могла працювати на благородні сподівання та обіцянки, виголошені
перед багатотисячним Помаранчевим майданом. На жаль, не знайшлося
добрих світових порадників, які сказав би українцям правду – обіцянки
на Майдані Ющенко давав українцям від серця самих українців і вони
могли бути реалізовані тільки з допомогою величезної організованої
активності передовсім етнічних українців. Навіть у сильних демократіях
без постійної підтримки народу подібні обіцянки матеріалізувати
неможливо. На жаль, еліта національного громадського руху не виконала
своєї місії, не зуміла організувати народ на підтримку гасел Майдану і
часто сама очолювала ритуальні звинувачувальні плачі по нездійснених
обіцянках президента. Ця хвороба дивним чином охопила переважне число і
світового українства - от в чому біда! Коли програє нація, за жодних
обставин не можна винуватити в цьому одну людину. Я вважаю, що на
майдані, в оточенні Ющенка було забагато нечесних чи легковажних людей.
Інакше хтось один мав би застерегти майбутнього президента від
проголошення гасел, виконати які не готовий ні цей Майдан, ні сама
нація. Якщо ми зрозуміємо ці справжні причини невдач з обіцянками
Майдану, то світове українство нарешті усвідомить всю небезпеку
слабкості позиції українства перед загрозами ХХІ століття. Відповідно
має змінитись місія світового українства від окремих допомогових акцій
- до ефективного сприяння модернізації системи національних організацій
українців в Україні , створення світової системи інформаційного
моніторингу і посилення відпірності українців у сучасних інформаційних
протистояннях. Звісно, проекти повинні втілювати українці в Україні,
але нам дуже бракує засобів і технологій модернізації, без чого
українці завжди терпітимуть інформаційну поразку і крах сподівань бути
нарівні зі світом.
3.Ви і ми мовчки спостерігали за так
званою місіонерською підтримкою української демократії, не маючи
відваги сказати правду про те, що міжнародні фонди не замінять нам
національної демократії, а лише змарнують наші сили і час та ослаблять
націю. Все, що зараз називають політичною і економічною кризою -
насправді було запрограмоване в перші роки незалежності безсистемними
ініціативами і емоційними діями - як нас без досвіду, так і вас,
досвідчених порадників-демократів. Пригадую виступи всесвітньо відомого
економіста Богдана Гаврилишина, але не можу згадати щось помічне для
України. Очевидно, так званий демократичний світ не був готовий
допомогти Україні, або радники мимоволі працювали на інтереси світу в
Україні, а не навпаки. Інакше й бути не могло, адже хто в світі
радитиме молодій державі щось путнє, якщо є добра нагода скористатись з
її тимчасової безпорадності! Тому в нас не було першого шансу, а
помаранчевого шансу ми і не могли реалізувати, бо не мали сильних і
модерних національних організацій, не вміли і не змогли їх розвинути.
Тому ні нам, ні світовим українцям жалкувати за втраченими шансами не
варто – їх в історії було достатньо і припасено ще багато. Тимчасові
проблеми українців свідчать лише про величезні апетити світу до наших
ресурсів і про те, що в українців немає ще достатньо організованої
громадської сили для протистояння інформаційно-економічній експансії. В
цьому сенсі ми тимчасово неконкурентоспроможні. Ще раз наголошую -
створити силу захисту ідентичності і національних інтересів виснажена
українська громада могла б набагато швидше з допомогою світового
українства. Власне, це була б взаємовигідна бізнесова справа –
відновлена спільними зусиллями сильна національна українська держава
могла б потім реально захищати інтереси українців за кордоном , як
захищає росіян Росія чи американців Америка.
4.Можу
оригінально відповісти Юрію Саєвичу чим пояснюється сакраментально
3%-ний рейтинг Віктора Ющенка. Такий рейтинг оголосив “великий
інформаційний гуру”, в якому дуже мало присутності українського. Якби
присутність українців в інформаційному просторі України була більшою,
життя в Україні було б набагато кращим і рейтинговішим. В ХХІ столітті
розвиток націй може відбуватись тільки тоді, коли в інформаційному
просторі держави і світу існуватиме приваблива і успішна модель -
взірець. Спробуймо разом подумати над тим, як повернути багатьом
головним українським засобам масової інформації, передовсім
телебаченню, український оптимістичний голос і усміхнене в передчутті
кращих часів українське обличчя! Нам потрібне щоденне нагадування
діаспори про наш історичний гріх непошани до національних лідерів. Ми
втратили Чорновола . Після виборів будемо жаліти, що не підтримали
Ющенка. Зрештою, не пригадаю, хто з українського козацтва опікувався
безпекою майбутнього українського президента… Є ще одна погана риса
українців – образитись на те, що не так і не такий, і не той та й
відійти собі вбік, щоб потім збоку нещадно критикувати. Спробуймо силою
світового українства долати нерозсудливу емоційность і зневіру.
Майбутнє наступає на сліди сьогодення
Світове
українство, в тому числі і етнічна громада в Україні, переживає не
найкращі часи. Слабкість батьківщини збільшує число діаспори, формує її
нову хвилю і сприяє швидкій асиміляції між народами світу. Не секрет,
що світова криза посилила національний егоїзм і фактично ксенофобію
сильних держав, між якими живуть українці і це ще більше перешкоджає
збереженню української діаспори в наступних поколіннях. Проте, діаспора
мусить зберігати власну самобутність, адже вона єдина може чесно
поглянути на українську громаду зі сторони і спробувати допомогти
встановити вірний діагноз українській етнічній громаді та її еліті в
Україні. Діаспора не повинна додавати нам ілюзій на рахунок того, що
нас любить демократична Америка чи Європа. Тому дуже доречним є сучасне
тлумачення тези “Україна для українців” - як особливої відповідальність
етнічних українців за мову, культуру і державу, а також за підтримку
національних меншин на правах автохтонів - найчисельнішої державницької
громадянської сили. В час загальної депресії нам потрібен сильний
заклик світового українства до відповідальності етнічних українців
перед Богом і пам’яттю предків, та й всіма громадянами нової України.
25/04/24
